Я первісток царя Лама, що народився без матері. Я — породження його єства.
За цілу ніч я не поворохнула і м’язом. Близькість мого чоловіка довершила магнітне поле нашої інтимності. Діям, словам і думкам покладено кінець. Частинки моєї свідомості не відображають мене взагалі. Вони — іскорки, видобуті з наших «я». Ці окремі «я» стали одним цілим «я». Будь-яке позитивне вираження цього «я» було неодмінно частковим, неповним і недостатнім. Зорі — це недосконалість Ночі; втім, ці думки незрівнянно швидші та зрозуміліші за все, що я передумала упродовж свого життя.
Якщо я коли-небудь прокинусь — що, здається, ніколи не мало б статися — цей запис буде для мене доволі несприйнятливим. Не те щоб він має на меті бути сприйнятливим, або яку-небудь іншу мету. Сама ідея мати якусь мету взагалі нижче усякої зневаги. Це одна з тих речей, які прагнуть мати людські істоти.
Як вище створіння, що існує у вічності, може мати якусь мету? Абсолютне, Єдине не може змінюватися; як тоді воно може прагнути змін? Воно діє згідно зі своєю природою; проте усі такі дії безрезультатні. Це по суті ілюзія: і що глибше ти занурюєшся у себе, то менше на тебе впливають подібні ілюзії.
Ніч тривала далі, і мене все менше й менше хвилювали мої власні вишукані емоції. Я відчувала, як чарівно розчиняюся у відсутності втручання у безтурботність моєї душі...
Здається, записування цих думок нагадало мені про те, що я звикла вважати реальністю. Прийшов час вийти і пообідати. Розкішна млосність здається непереборною...
Це не голод: це звичка. Якийсь інстинкт, якийсь слабкий спогад прихованої у тобі тварини, підбиває тебе підвестися і вийти. Для цього потрібно застосувати одну хитрість — три або чотири порівняно невеличкі понюшки у швидкій послідовності. К підійшов би для цього набагато краще, але в нас його немає зовсім.
1 вересня.
Скільки часу минуло! Цілі століття! Ця брудна кімната, яку ми винаймаємо, — Едем, тільки без змія. Наше життя — сама Чистота: без виснажливої праці, без думок. Ми майже нічого не їли, за винятком тієї незначної кількості, що приносила жінка.
До речі, ми налякали її. Вона не змогла чи не захотіла дістати нам хоч трохи Г або К. Дівчина, шанувальниця морфію, зникла.
Я не впевнена, та це і немає значення, але, здається, домовласниця — я ніяк не запам’ятаю, як її звати, вона нагадує мені про ці жахливі дні у Неаполі, — сказала нам, що вона вкрала якісь речі в магазині й загриміла до в’язниці. Це важлива деталь, позаяк я змушена була вбратися й податися до Мейбл. На щастя, вона була вдома і мала багато того, що нам треба.
Мабуть, ми збільшували дозу дуже швидко; але я не впевнена, бо ми не відстежуємо цього, як і не зважаємо, скільки минуло днів. Рахувати речі так бридко. Ти відчуваєш таке приниження. Звичайно, це і є різниця між духовним та матеріальним. Мати обмеження — це свинство.
Кокі погоджується зі мною у цьому. Він вважає, що моя писанина — чудова. Але як тільки ми опускаємось до буденних справ, ми постійно сваримось. Ми гриземося через ніщо. Причина очевидна.
Потреба говорити руйнує симфонію тиші. Огидно, коли тобі заважають; а тобі заважають, коли просять передати цигарку.
Я не збиралася турбуватися і знову кудись ходити, так що я вмовила Мейбл віддати мені все, що вона зможе. Вона пообіцяла дістати й надіслати мені наступної неділі ще...
Нам не дуже добре, обом. Це, мабуть, через цю темну брудну кімнату і погану атмосферу; і цей шум з вулиці діє мені на нерви.
Ми могли б поїхати до Барлі Ґрандж, але це такий клопіт. Ба більше, це могло б розбити чари нашого щастя. Тому ми обоє трохи побоюємося.
Так уже сталося одного разу, і ми більше не хочемо ризикувати. Щоб тримати курс, необхідна неабияка вправність стернового. Наприклад, одного вечора ми перебрали, і від цього нам стало дуже недобре. Минуло три або чотири години, перш ніж нас попустило, і це було справжнє пекло. Часом моє серце трохи неспокійне. Це, звичайно, чудово, що Пітер Пен володіє медичними знаннями. Він сходив кудись, приніс стрихнін і привів мене до ладу.
Шампанське неабияк сприяє Г. Ви не п’єте одразу все до дна. Його потрібно потягувати собі дуже повільно. Воно допомагає тобі рухати руками.
Ми відправили за ним хлопця і тепер маємо три десятки маленьких пляшечок.
5 вересня.
Цей світ — свиня. Він постійно пхає своє рило туди, де його не просять. Ми перевищили рахунок у банку. Кокі був змушений написати містерові Волфу.
— Це потрібно зупинити! — кричав він. — Уже дійшло до скандалу в церкві!