Проблиск старого Пітера Пена!
8 вересня.
Господиня каже, що вже вівторок, а в нас майже нічого не залишилося. Чому люди не дотримуються обіцянок? Я впевнена, що Мейбл сказала: «В неділю».
Розділ 3. Скрегіт гальм
9 вересня.
Ми з Пітером мали довгу неприємну сварку, і мені довелося потягати його за волосся. Від цього зламався ніготь. Вони відросли в мене дуже довгі. Я вже не знаю, коли востаннє робила манікюр.
З якоїсь причини мої нігті пересохли й стали ламкими. Треба привести їх до ладу. Я б відправила хлопця по манікюрницю, але мені не подобається, що до нас прийде якась незнайома дівчина. Ти ніколи не знаєш, що може піти не так. Хоча це насправді не має значення. Тіло — це лише незручність, і воно болить.
Я починаю ненавидіти цю жахливу поему. Вона не дає мені спокою. Не знаю, чому вона так закарбувалася у моїй пам’яті.
Цікаво, може, я її перечитувала? Чи, можливо, це неймовірний приплив розумової сили від героїну, який покращив мою пам’ять? Як би там не було, ці дивні фрагменти поеми випливають у моїй голові, наче золоті рибки, що носяться туди-сюди поміж морськими водоростями.
О, так, моя сварка з Кокі. Він сказав, що ми не можемо ризикувати, щоб у нас було так мало порошку; і мені треба піти до Мейбл по нові запаси, перш ніж ми залишимось ні з чим. Я не можу спокійно дивитися, як Кокі морально деградує. Йому мало б бути соромно за себе. Він мав би подбати за стабільне постачання замість того, щоб покладатися тільки на мене.
Він увесь час лежить у ліжку, абсолютно без діла. Він місяць не мився і не голився й прекрасно знає, що я терпіти не можу бруду і неохайності. А мене, серед іншого, найбільше приваблювало у ньому те, що він завжди був такий чепурний, охайний і жвавий. Відколи ми приїхали до Лондона, він зовсім змінився. Я відчуваю, ніби щось на нього погано впливає...
Тут повно паразитів. Я зрозуміла, що мене так дратувало. Здається, мені треба коротко підстригтися. Я страшенно пишаюся довжиною волосся, але треба бути практичною...
Трошки полежу. Це жахлива проблема — зібратися до виходу на вулицю. Кокі постійно бурчить і чіпляється.
Я вся задубіла. Митися і вбиратися — це здається таким марнуванням часу, крім того, це дратує, і мій одяг просто неможливий. Я сплю в одязі. Шкода, що ми не прихопили кілька валіз із «Савойї». Ні, добре, що не прихопили, від цього могла б виникнути купа неприємностей, що нашкодило б нашому героїновому медовому місяцю.
Краще нехай усе буде як є. Все ж шкода, що тут немає Жаклін. Мені потрібна служниця, вона могла б виходити по необхідні нам речі. Та ми обоє відчували, що іще когось ми не витримаємо. Старша жінка не турбує нас, слава Богу. Я впевнена, що вона досі думає, що ми шпигуни. Тьху, а це що таке?..
Чорт! Це ж лист від Безіла!
(Примітка. Оригінал цього листа було знищено. Надруковано з копірки, знайденої серед документів царя Лама. — Ред.)
«Дорога Шалена Лу, чини, як волієш, — нехай таким буде весь закон. Впевнений, ви мені пробачите, що турбую вас з цим листом; але ви ж знаєте, що я трохи дивний і останнім часом моя манія — збирати інформацію про психологію людей, які намагаються розвиватися духовно у напрямку, про який ми з вами говорили, коли ви так мило з’явилися одного ранку у моїй студії.
Чи вважаєте ви, зокрема, що є якісь труднощі з тим, щоб оголосити собі перепочинок? Якщо так, чи це не через те, що ви чуєте з усіх боків — особливо від людей, не дуже обізнаних з цією справою, таких як журналісти, лікарі і базікала, — ніби це просто неможливо? Ясна річ, я навіть не сумніваюся, що ви одразу рознесете на шматки це «згубне припущення» своїм зустрічним припущенням, на основі мого позитивного досвіду, що люди з сильним характером і високим інтелектом, як ви і сер Пітер, якому передавайте, будь ласка, мої найсердечніші вітання! — прекрасно здатні на стримане використання цих речей, так само як люди користуються милом.
Але, поза тим, чи вважаєте ви, що життя «героїні» робить вас надто схильною до «навіювання»?
Як ви знаєте, я не підтримую методи Куе та Бодуена. Вони закликають нас свідомо відмовитися від свободи волі й очистити розум заради напівгіпнотичного стану середньовічного селянина; повернутися назад, як «свиня, яку вимили для того, щоб вона знову вивалялася у багні», з якого нас витягла еволюція.
Тепер чи не здається вам, що вальс з Нареченою Героя або ліплення Сніговиків веде вас у такий стан свідомості, який є занадто казковим, щоб протистояти впливу завзятої ідеї, яку досить наполегливо нав’язують; який є занадто мертвим, щоб відчувати бажання чинити опір, або є таким чутливим, що здатен легко віддатися захопленню будь-якою звабливо сильною особистістю?