Я був би дуже радий почути вашу думку стосовно цього; і, звісно, ваше особисте підтвердження моєї теорії, що такі люди, як ви і сер Пітер, можуть використовувати ці речовини з користю для себе та інших, без небезпеки стати рабами. Я навчив себе та багатьох інших зупинятися за Волею; але будь-яке додаткове свідчення має для мене велике значення у моїй теперішній кампанії проти легкодухих забобонів, що нібито чоловіки та жінки не здатні правильним і належним чином використовувати усе, що існує в природі. Зрештою, ми приборкали дику блискавку; невже ми будемо втікати від пакетика порошку?
Любов — закон, люби за волею.
З найкращими побажаннями серу Пітерові,
Завжди ваш,
БЕЗІЛ ЦАР ЛАМ».
Тупа, глузлива сатира — чи, може, він дійсно втілення диявола, як казала нам Ґретель? Це він зловтішається з чужої біди? Я ненавиджу тварину — і я подумала — якось — та, не зважайте! Пітер узяв листа. Все що завгодно, аби тільки відволікти мозок від цієї нудьги! До того ж ми не маємо сили щось робити: ми беремо усе, що до нас потрапляє, і немічно хапаємось за нього.
— Це правда, — сказав Кокі, на мій подив, — і ми мусимо справитись і повідомити йому про нашу перемогу.
Потім ми довго сварилися — як ми переважно робимо через усі можливі причини. Це природно, коли в тебе вічне безсоння і лягаєш спати не тоді, коли треба. Я ненавиділа Пітера (і Ц. Л.) ще більше, позаяк знала, що він завжди має рацію. Якщо Ц. Л. і є Дияволом, тільки від нас залежить, чи зможемо ми посміятися останніми. Я роздерла цей бридкий лист на дрібні клаптики. Пітер кудись пішов — сподіваюся, він пішов убити його. Я хочу відчути глибоке захоплення — ще хоч однісінький раз — навіть якщо доведеться для цього повішатися.
Завод у наших годинниках зупинився. Це не має значення. Я можу звернутися до Мейбл, коли захочу. Я можу піти до неї просто зараз. Вип’ю пляшечку і піду собі...
Вже ніч. Кокі ще немає. Саме коли він мені найбільше потрібен! Я боюся себе. Я вже абсолютно твереза. Я підійшла до дзеркала, щоб зняти капелюшок. Я не знала хто я. Колір обличчя повністю зник. Залишилися лише шкіра й кості. Волосся вже не блищить, сухе й лізе цілими пасмами. Здається, я дуже хвора. Добре було б послати по лікаря, але я не наважилася. Який жах!..
Я повинна взяти себе в руки і все записати.
Коли я дійшла до Маунт-стрит, була вже п’ята ранку. Якщо Мейбл немає, я можу почекати.
Я постукала, і незнайомий чоловік відчинив двері. Це мене роздратувало. Мені стало страшно. Для чого вона замінила Картрайта? Я мало не зомліла. Невже щось мені підказує?..
Я спитала, ніяковіючи:
— Місіс Блек вдома?
Чоловік спокійно відповів, ніби його питають, котра година:
— Місіс Блек померла.
У мене всередині щось скрикнуло.
— Але я маю її побачити! — закричала я несамовито, відчуваючи, як земля втікає з-під ніг.
— Боюся, це неможливо, мадам, — сказав він з повним нерозумінням. — Її поховали вчора вранці.
Ось чому вона нам нічого не відправила! Я стояла наче в якомусь трансі. Я механічно слухала його пояснення, не вникаючи, про що він говорить, ніби записуючи все на грамофон.
— Вона хворіла лише два дні, — сказав чоловік. — Лікарі називають це септичною пневмонією.
Здається, я автоматично подякувала йому й пішла геть. Уже вдома я усвідомила, що не пам’ятаю, як сюди дісталася. Щось мені підказувало, що справжня причина її смерті — героїн, однак насправді септичну пневмонію може дістати кожен у будь-який момент. Я знала двох або трьох людей, що відійшли таким чином.
Як казав мій дядько Джон, совість робить з усіх боягузів.
Цар Лам завжди казав: поки ти відчуваєш будь-які емоції, любов, страх або ще щось, ти не можеш бути об’єктивним. Ось чому лікар не береться лікувати свою сім’ю. Я чітко і ясно розумію, як людина, що потопає, як тільки думка про Г приходить мені в голову, я починаю думати істерично й робити найбільш ідіотські висновки; а героїн настільки тісно вплівся у моє життя, що, так чи інакше, з ним пов’язане усе.
Мій розум одержимий думками про наркотик. Часом це дивний екстаз, часом — жахливе передчуття чогось поганого.