Пітер і сам показав, що гідний своїх предків. Хіба не він відбив навалу варварів і врятував Англію?
Що ж, це був кінець моєї мрії! Моїм чоловіком був цей агресивний негідник!
Я сиділа приголомшена й не могла відійти від недоладних образ, що розносили мій мозок; та обурювалася я не через себе. Я заслужила все, що отримала; але яке мав право цей лихослівний боягуз марати своєю брудною пелькою ім’я такої людини, як цар Лам?
Здається, моє мовчання розлютило його більше, ніж якби я з ним гризлася. Він ходив туди-сюди й нестримно лаявся. Очевидно, він не знав, де я. Вже смеркалося. Він навпомацки шарив по кімнаті, вишукуючи мене; але двічі пройшов повз мене, перш ніж знайшов. Втретє він випадково наштовхнувся на мене, схопив за плече і почав бити.
Я сиділа, мов паралізована. Не могла навіть кричати. Знову й знову він обсипав мене брудними словами і жорстоко бив, але так слабко, що я не відчувала ударів. До того ж у мене було притуплене чуття до будь-якого болю. За хвилину він повністю знесилився і скотився на ліжко. На якусь мить я подумала, що він мертвий, а тоді він почав здригатися від конвульсій: його м’язи сіпалися і поскручувалися, він хапав руками повітря, він почав швидко і нерозбірливо щось бурмотіти. Це було страшно.
Я підвелася і запалила лампу. Бідний хлопчик, він побілів як смерть, але на вилицях горіли невеличкі тьмяно-червоні плями.
Деякий час я сиділа за столом і думала. Я не наважилася покликати лікаря. Він міг здогадатися, в чому справа, і забрати його в мене — забрати в одну із цих пасток з тортурами, звідки Пітер вже ніколи не вибереться.
Звичайно, я знала, що він хоче: трішки героїну привели б його в порядок. Я сказала йому, що у мене трохи є. Мені довелося повторити це кілька разів, перш ніж він зрозумів.
Однієї лише думки про наркотик виявилося достатньо, щоб він прийшов у себе, втім, гнів до кінця не вийшов, і він із жадібним гарчанням наказав мені дати йому порошок. Якби я хотіла приховати його, не треба було йому давати знати, що він у мене є.
Я принесла наркотик, сіла коло нього і, притримуючи однією рукою його голову, дала понюхати порошку на зворотному боці другої руки. Моє серце впало, як камінь у глибоку воду. Як це було знайомо, давні знайомі рухи! — І все ж, як вони відрізнялися, в усіх планах!
Конвульсії миттєво припинилися. Він одразу звівся на одному лікті. Єдиною ознакою страждання було те, що він продовжував важко дихати. Увесь його гнів теж кудись зник. Він виглядав виснаженим, як після хвороби, але слухняним як дитина. Він ледь посміхнувся. Не знаю, чи він пам’ятав і був свідомий того, що тільки-но відбулося. Він заговорив, ніби ніякої сварки й не було. Його лице дістало свій звичний колір, а очі — блиск.
— Ще одну понюшку, Лу, — сказав він, — і я буду в порядку.
Навіть не уявляю, що б сказав цар Лам; але я відповідала за себе сама і не змогла йому відмовити.
Після цього він дуже швидко заснув. Зранку я дізналася, що з ним сталося. Він ходив до якихось людей, яких знав з колишньої роботи в лікарні, щоб попросити в них трішки Г, але ті не наважились допомогти. Вони терпіли наругу через новий закон, Диявольський Наркозакон. Треба довго вчитися, здобути зовсім не дешеву освіту й отримати диплом, який покладає на тебе відповідальність за здоров’я суспільства; а тепер тобі не дозволяють виписувати препарати для своїх же пацієнтів. Те, що вони обурені, цілком природно.
Четвертий за рахунком чоловік, до якого ходив Пітер, розповідав таку ж історію, але виявився дуже жалісливим. Він подумав, що зарадить Пітерові, пригостивши його вечерею і напоївши алкоголем, сподіваючись, що це допоможе пережити брак іншого стимулятора. Здається, мені довелося розплачуватися за ці ліки.
Ні, Лу, ти нечемна дівчинка. Ти не повинна бути такою злою. Ти сама винна у тому, що народилася у світі, де невігластво і дурість постійно борються між собою за панування в головах освічених верств суспільства. У звичайнісінького хлібороба більше простого здорового глузду, ніж у лікаря.
Коли Пітер знову розхвилювався, я дала йому таблетку й багато води, щоб запити. Вона добре вгамувала йому нерви. Шкода, що не було ще однієї пігулки для мене. Я відчувала, що дратівливість повертається; але я не зірвалася, оскільки до приходу Безіла залишалося зовсім мало часу. Я з нетерпінням чекала на нього, як на певне завершення усіх наших неприємностей...