Выбрать главу

Ми знову розсміялися. Це і правда було дуже незвично, як розмова про Безіла або його учнів розвеселяє твій мозок. Я почала розуміти, чому його так не любили й чому так підозріло до нього ставилися. Люди завжди вдають, ніби хочуть піднятися вище за себе, але насправді вони страшенно бояться усього, що з ними відбувається. А Безіл завжди рубає у корінь твого духовного дуба. Він хоче, щоб ти був самим собою, і за це потрібно відмовитись від хибного уявлення про себе. Людям подобаються псевдонаставники, що вчать їх заспокоюватися банальними наркотиками. Вони з жахом бояться зу­стрітися з реальністю у будь-якій формі. Це і є справж­ньою причиною цькування пророків.

Звісно, я була заліплена Г, але Мейзі на якийсь час змусила зовсім забути про нього.

— Що це за худенька дівчина, що завжди в сту­дії? — спитала я.

Це був автоматичний спалах ревнощів.

— А, Лала, — сказала Мейзі, — вона досить мила. Дивна дівчина, одна з найдивніших, яких я будь-ко­ли бачила. Здається, швейцарка чи щось подібне. Він навчає її упродовж останніх трьох років. Він зу­стрів її, не знаю де і як, і попросив попозувати. Якось вона мені розповідала, як приголомшила і налякала її ця пропозиція. «Це не ви часом написали той псалом? — спитав він. — Я можу перелічити всі кості свої. Вороги дивляться на мене, не зводять погляду». Знаєш, дівчина не має й унції плоті, сама шкіра та кості. Вона абсолютно здорова — просто така примха природи. Поки він робив з неї замальовки, він попросив її запропонувати назву для картини. «Намалюйте ме­не як мертву душу», — відповіла вона. Він ухопився за ту назву із запальним ентузіазмом і почав величезну роботу, триптих з дивними звірами, птахами й лицями, скомпонованими так, щоб спрямовувати увагу до неї, як до центральної фігури. Вона стоїть оголена з непропорційно великою го­ловою і огидно шкірить зуби. Тіло — майже скелет, обтягнутий зеленуватою шкірою. Ця картина викликала зловісну сенсацію. Дивно, що ти її не бачила.

Між іншим, я бачила фотографію картини у якійсь газеті й тепер згадала, що Білл Вальдорф, ревучи від сміху, охрестив її «Королева мертвих душ». Безіл якось казав, що Лондон переповнений мертвими душами.

— Це немає жодного стосунку до тієї книги Гоголя, — сказала Мейзі. — Безіл вважає, і це надто жахлива правда, що більшість людей, яких ми бачимо, що ходять навколо, їдять, п’ють і танцюють, насправді є мертвими — «мертвими у своїх гріхах», як любив казати мій старий дядько, — у гріху незнання того, що вони є Зірками, Справжніми Живими Богами Найвищого...

Я сумно зітхнула. Я теж була мертвою душею — і того зловісного ранку підвела Володаря Відро­дження, через вірність іншій мертвій душі. І — те саме сьогодні! Тьху! Життя — ти просто гробівець для живих! Яке холодне, вологе й отруйне повітря навколо! Стіни пітніють агонією проклятих!

— А подивитися на Лалу тепер! — продовжувала Мейзі. — Він провів її крізь найстрашніші випробування, вона направду була дуже мертвою, але успішно дісталася кінця тунелю. Вона — Велика Душа, як­що такі були колись на землі, і він підняв її смертну до безсмертності. Її вразливість перетворилася на нетлінність — і вона випромінює світло, життя та любов, перестрибуючи крізь роки у повній свободі...

— Але що вона робить тепер? — спитала я з тупим болем у серці.

— Як що? Звісно ж свою Істинну Волю! — послідувала палка відповідь. — Вона знає, що прийшла на цю планету свідчити своєю власною персоною про Закон Телеми й допомагати Титанові у його справі!

Мейзі приголомшила мене. Усі знають, що вона закохалася у Безіла від початку, закохана й завжди буде такою. Як таке може бути, що вона говорить про іншу жінку, що його любить, без ревнощів і, так виглядає, без заздрощів? Мабуть, це правда, зрештою, що він володіє якоюсь неймовірно впливовою силою і зберігає їх, як безпорадні, відкладені на по­тім записи своєрідної картотеки. Втім, Мейзі переповнювали енергія і радість; безглуздо було б вважати її жертвою, яку вкусив вампір. Я спитала її про це напряму.

— Моя дорога Лу, — засміялася вона, — ти що, зовсім з глузду з’їхала? Моя Воля — співати, а Лалина — допомагати йому в його праці — чого б нам конфліктувати? Звідки може взятися неприязнь? Во­на допомагає мені, допомагаючи йому допомагати мені; а я допомагаю їй, демонструючи, що його Закон допоміг мені й може допомогти іншим. Ми, я і Лала, — найкращі на світі подруги; як може бути інакше?

Звісно ж, вона й сама здійснювала майже немож­ливий подвиг. Точка зору Безіла і його компанії для звичайних людей просто перевертає все з ніг на голо­ву. Водночас неможливо заперечити, що результат вражає і надихає на роздуми. Я повністю розумію його ідею перетворення людства на цілковито новий вид, з новими здібностями і можливостями, який назавжди позбудеться старих страхів, забобонів та інших дурниць.