Я не могла більше цього витримати. Мейзі відмовилася від нього й від себе — і все ж володіла і собою і ним: я вціпилася в нього і в себе й втратила обох! Назавжди! Я підвелася, щоб йти додому; перш ніж вийти на вулицю, я з безнадійною огидою і відчаєм усвідомила всю глибину свого падіння, цього прокляття; й у розпачі міцно стиснула свою бридку, збочену гордість за свою власну страшну долю і зраділа, коли жахливий героїновий голод, роз’їдаючи мої нутрощі, знову дав про себе знати. Я облизала губи від самої думки, що прямую до чоловіка, якому моя любов принесла стільки руйнування — і мені разом з ним.
Для початку більше ніякого щоденника. Чому я маю перейматися царем Ламом? «Кожен його крок забруднений кров’ю», як одного разу сказала Ґретель. Так, у певному пекельному сенсі він зробив мене однією зі своїх жертв. «Нехай — матимеш достатньо цього магічного щоденника, щоб знати, що я вирвалася з твоїх лап, — я буду записувати лише ті речі, що покажуть тобі, як я тебе ненавиджу — як я тебе надурила, — і читатимеш це все, коли моя Мертва Душа дістане до повного комплекту Мертве Тіло.
14 вересня.
Я сподівалася, що Пітер буде вдома, нетерпляче чекаючи на інформацію чи вдалося щось роздобути в Маккола. Але натомість він з’явився після дванадцятої з купою шампанського і СНІГУ!
Отакої! Який вдалий день!
Він аж кипів від пристрасті, схопив мене, наче яструб.
— Ну, старенька, — прокричав він, — пощастило з Макколом?
Я видобула свій пакуночок.
— Ура, наші біди позаду!
Ми відкоркували останні три пляшечки шампанського, щоб відсвяткувати цю оказію, і він дав мені трохи коксу. А я думала, що сніг мені не подобається! Та це найчудовіше, що може бути. Понюшка у ліву, понюшка у праву й ціла купа просто на язик; і це ще не все.
— Я тобі скажу, що було не так, — сказав він зранку. — Хто, чорт забирай, може бути в порядку в такому місці, як це? Тепер я все зрозумів. Нам потрібно, щоб більше не повторилася ситуація, коли в нас нічого немає. Ми поїдемо до Барлі Ґрандж і проведемо ще один медовий місяць. Ти мій нектар, а я твоя бджілка.
Він рішуче підійшов до дверей, відчинив їх навстіж і криком наказав жінці пакувати наші речі й приготувати рахунок, поки ми підемо поснідаємо.
— Які ми чортові ідіоти! — прокричав він, коли ми пливли вулицею в напрямку кафе «Вістерія», де можна замовити справжню французьку каву й справжній англійський бекон.
Ми побачили своє відображення у великому дзеркалі. Було добре видно, що ми досі сильно хворіли, але це вже позаду.
До нас повернулася рішучість і впевненість у собі, а з ними і кохання. Я відчувала бурхливий потік любові, що змішувався з моєю кров’ю, як у Женеві зливаються Рона й Арве.
Ми зайшли в магазин, тут же купили машину й одразу сіли і поїхали. У Ґрандж уже була машина, але ми хотіли спортивну.
Ми поверталися на Ґрік-стрит у повному захваті. Це був ясний свіжий осінній ранок; усе відновило свої кольори і відтінки. Зима не настане ніколи. Ночі не існувало, хіба тільки як тло для місяця та зірок, і декорації для нашого небесного пекла.
17 вересня.
Ґрандж, безумовно, найчудовіший маєток у світі. Є лиш один недолік. Ми не хотіли нікого бачити. Провінційне суспільство по-своєму нормальне; але тигри не полюють зграями, особливо під час свого медового місяця. Так що нам довелося сповістити усіх навколо, що ми не можемо приймати гостей через ненадійний стан мого здоров’я. Досить очевидна брехня, з огляду на те, як ми гасали на машині. Літак повернувся з Диля, але ми на ньому не літали.
Кокі по-різному пояснював це; але не переконливо. Ми реготали над безглуздістю його аргументів. Насправді це було через його нервовість.
Нам не було від цього соромно. Беручи до уваги його досягнення, він міг спокійно спочивати на лаврах. Звичайно, це було лише тимчасово. У цьому дурнуватому помешканні на Ґрік-стрит ми довели себе до жахливо хворобливого стану. Навряд чи можна очікувати повернутися до хорошої форми лише за тиждень.
Ба більше, ми не хотіли такого сильного хвилювання. Цього нам зовсім не бракувало. Ми виявили, що бачимо дивні речі. Цей телепень, Безіл, завжди говорив про небезпеку, яку несе в собі магія, про обережність, наукові підходи й усю цю маячню. Щодня ми бачили стільки духів і демонів, скільки він і за десять років не побачить. Їх нема чого боятися. Я б хотіла побачити Самого. Я б...