18 вересня.
Одного дощового дня у бібліотеці ми знайшли книгу. Там було написано, як змусити з’явитись Диявола.
Дідусь Кокі добре розбирався на таких речах. У північній вежі є спеціальна кімната, де він робив свої фокуси.
Ми піднялися туди після вечері. Там усе залишилось більш-менш, як і було. Дядько Мортімер нічого не чіпав.
А ще про цю кімнату існує легенда. Для початку дідусь дружив з Бульвер-Літтоном. Ми знайшли перше видання «Дивної історії», з посвятою.
Літтон використав діда Пітера для прообразу свого героя сера Філіпа Дерваля, білого мага, якого убивають. Так було написано у цьому примірнику книжки.
Це все дуже дивно та захопливо. У кімнаті було повно найдивовижніших предметів. Стіл, розмальований загадковими малюнками і знаками, а також величезний меч з держаком у вигляді хреста; два срібних півмісяця, розділених двома мідними сферами, а третій півмісяць обрамляє головку ефеса. Клинок був гострий з обох боків, з вигравіруваними арабськими чи ще якимись там символами.
Кокі почав ним розмахувати. Нам здалося, що з вістря виходять спалахи світла і при цьому лунає якийсь гул і тріскіт.
— Візьми його в руки, — сказав Кокі, — в ньому є щось підозріло диявольське.
Я взяла меч з його руки. Звичайно, це лише моя уява; але, здавалося, що він майже нічого не важить, і від нього дуже дивно затремтіла вся рука.
Також там була золота чаша з рубінами по вінцях. І ще надписи.
А ще — невеличкий жезл з чорного дерева і покрученими язиками полум’я на кінці: три язики, золотий, срібний і з якогось металу, якого ми досі не бачили.
Ще ряди й ряди старих книжок, переважно латиною, грецькою і староєврейською.
Там була велика гіпсова фігура Ґанеші, слоноголового божества.
— Ось це місце, — сказала я, — для викликання Диявола.
— Чудово, — сказав Кокі, — але як щодо маленької дияволиці для мене?
— О, — сказала я, — якщо я для цього не гожуся, прошу видати мені на час відсторонення від роботи тижневу платню.
Ми сміялися як божевільні.
Щось у цій кімнаті змусило наші голови поплисти. Ми почали цілуватися і боротися.
Це все дуже добре — сміятися з магії, але зрештою певні ідеї дійсно відповідають певним речам, і ти можеш втілювати якусь ідею, якщо про неї нагадує таке місце, як це...
(У цьому місці щоденник леді Пендраґон перериває запис, зроблений дещо пізніше рукою п. Безіла царя Лама. — Ред.)
З Лу все буде в порядку, слава Богу! Вона нагадує мені Анатоля Франса — La Rotisserie de la Reine Pedauque — Розенкрейц попереджав старого Койнара не промовляти вголос слово «Аґла», і в ту мить, коли він це зробив, у карети відлітає колесо і в результаті його убиває Мойсей.
Тоді, знову ж таки, усі передбачення Розенкрейца справдилися; і він сам потрапляє у вогонь подібно до Саламандри, яку викликав. Він дивиться на свою власну смерть як на вінець кар’єри — кульмінаційна точка, до якої він йшов.
Анатоль Франс, насправді змушений писати, ніби теорії розенкрейцерів є правильними, хоча його свідоме «я» завзято висміює безглуздість магії.
Виглядає так, ніби справжнє єство художника переконане у реальності магії і наполягає на самовираженні, незважаючи на всі спроби скептичного розуму перетворити все на посміховисько. В літературі є чимало інших прикладів схожих конфліктів між генієм і розумом, що і є його недосконалою серединою. Наприклад — на інших шальках терезів — п. Вільям Сомерсет Моем у своєму «Магові» докладає усього можливого злорадства, щоб зобразити «лиходія» поганим з усіх боків, об’єктом презирства і невдахою. Втім, у ту саму мить, коли його ворогам нарешті вдається його вбити і знищити діло усього його життя, вони змушені визнати, що він «Завершив Величну Справу» — створення Живих Істот! «Усі чоловіки та усі жінки є зірками». — Б. Ц. Л.
Мені не подобається та кімната. Я нічого не казала Пітерові; але там є старий; ходить як живий. Треба бути спеціально підготовленим, щоб бачити такі речі.
Кокі ніколи не був духовно налаштований.
19 вересня.
Метушня через грабіжників минулої ночі. Ми підняли увесь будинок на ноги — та не знайшлося й сліду тих грабіжників. Слуги тут страшенно тупі. Вони постійно мене дратують.
У цьому будинку неможливо спати. Він надто старий. Дерево увесь час скрипить. Як тільки ти починаєш засинати, цей звук піднімає тебе на ноги.
Я не можу навіть уявити, щоб мене хтось торкався. Моя шкіра дуже чутлива. Мабуть, це частина процесу переходу на духовний рівень.