Часом між нами буває величезне взаєморозуміння, і воно не заплямоване тваринним потягом.
Єдина річ, у якій я не впевнена, чи сам процес очищення не був для його мозку надто виснажливим.
Він явно має дуже дивні думки. Деколи я помічаю, що він дивиться на мене з глибокою підозрою в очах. Його думки зациклилися на німцях. Просто зараз він звинуватив Ґретель Вебстер у тому, що вона шпигує на німців, і почав далі таке молоти, що я навіть до кінця не зрозуміла. Але все зводилося до того, що раз Ґретель була деякою мірою ініціатором нашого знайомства, то вона використовує мене, щоб завдати йому якоїсь шкоди.
Звісно, подібні ідеї приходять до тебе, коли ти голодний, і все це вилізло на поверхню через таємниче зникнення слуг.
Пітерові нічого не залишалося, як піти до сусіднього готелю і попросити їх відправити нам їжу. Втім, мені довелося докласти диявольських зусиль, щоб вмовити його це зробити. Його натурі бракує рішучості.
Я змусила його зробити дві чи три понюшки снігу. Це його поправило, і він пішов до готелю.
Я дуже рада, що залишилася сама. Я завжди відчувала, що слуги слідкують за нами. У будинку настала чудова тиша.
Поки я записую ці рядки, двоє прекрасних людей заглядають мені через плече. Їх послали наглядати за мною, направляти мене й приготувати до величної долі, що чекає попереду.
Ось заходить Пітер з офіціантом і тацею. Я мушу сховати щоденник. Таємниці духовного життя слід тримати подалі від невтаємничених.
Усе гаразд. Зрештою, Пітер — моя споріднена душа. Ми поїли зовсім мало. Це все природно: перш ніж іти далі, потрібно з коренем вирвати усі прості бажання. Пітер з’їв дуже мало сам, а тоді сказав:
— Я знаю, чому нам тієї ночі не вдалося викликати Диявола. Це через слуг. Тепер я згадав, як дідусь мав лише двох на цілий будинок, і він відправляв їх геть, коли мав на меті щось важливе. Подивимось, що нам вдасться сьогодні вночі.
Це було чудово. Це був старий добрий Пітер.
Ми подумали, що перед тим як почати, непогано було б добряче заправитися коксом.
Розділ 6. Ломка
23 вересня.
Я зовсім не пам’ятаю, що сталося. І знаю чому. Якось давно Безіл мені казав, що мозок веде облік і зберігає у пам’яті тільки матеріальні речі. А духовні моменти записуються на вищому рівні, про який свідомість нічого не знає, поки ти не призвичаюєшся до духовного життя. Тому в щоденнику я можу записати лише таке — нам повністю вдалося затіяне.
Дияволові, якщо він зібрався спілкуватися з цим світом, зрозуміло, потрібен перекладач серед людей. Тож він вибрав собі для цього Пітера і готує його, щоб представляти Диявола. Він зробить Пітера Папою Римським, а я маю бути поруч, у Ватикані, замаскованою, щоб допомогти йому, бо без мене він не впорається.
Мою особисту духовну наставницю звати Келетіель. Вона — чудове створіння, вся у зеленаво-синіх кольорах павича. У неї білі, як у лебедя, крила; безліч різнокольорових квітів; довге, розпущене чорне кучеряве волосся аж до пояса. На голові золотий обруч, усіяний сапфірами. На ньому написане її ім’я. Я завжди можу її по ньому впізнати.
Мусить бути якийсь розпізнавальний знак, адже вона вічно змінюється у розмірі. Деколи вона буває маленьким створінням, нижче коліна, а часом вона буває у два-три рази вищою за північну вежу будинку.
Ми з Пітером усі в крові. Ми вийшли з кола, не дочекавшись поки Диявол зникне, і він сильно подер нас. На щастя, ми повернулися, перш ніж він встиг нас убити, але ми втратили свідомість і прийшли до тями набагато пізніше. Ось чому ми не пам’ятаємо, що сталося.
Мені здається, що у нас з Пітером була жахлива сварка, та я не пам’ятаю жодних подробиць.
Думаю, що він пам’ятає, але мені не розповідатиме.
Не розумію, чому він так поводиться. Єдине пояснення, що спадає мені на думку, що Ґретель Вебстер могла з ним зустрітись, можливо, у своєму астральному тілі і якимсь чином налаштувала його проти мене...
Він лежав на канапі вбраний у піжаму. Я хотіла, щоб мене поцілували, і підійшла до нього з кокаїном. Але він навіть не поворухнувся. Лише дивився на мене широко розплющеними очима. У них був моторошний страх. Він промовив:
Звичайно, я знаю, що він не мав на увазі мене, але це завдало мені болю. Я дала йому кокаїну.
Він пожвавішав, сів, тоді взяв мене за плечі, подивився просто в очі і сказав: