«З’являється нескінченно дратівливе відчуття, що тебе прикули до землі кайданами з травинок!»
Ми так довго були на грандіозній вечірці, життя просто нестерпне по-іншому.
Я більше не відчуваю фізичної потреби наркотиків. Навпаки, я відчуваю чудову бадьорість у тілі завдяки звільненню від них. Також до мене повернувся здоровий апетит — це просто дивовижна річ. Ми їмо п’ять разів на день, один за сорок замість сорок за одного, як у Вордсворта. Ми місяцями морили себе голодом, і тепер треба надолужити втрачене. Найприємніше відчуття з усіх — це відродження здорового людського кохання. Весна повертається на землю!
Однак навіть цього замало. Перерви між емоціями тривають жахливо довго. На мою думку, наркотики, з одного боку, посилюють світлі моменти, але з іншого, і це насправді набагато важливіше, вони заповнюють проміжки темноти.
Важко уявити, у звичайному сенсі, щоб хтось покинув медовий місяць і повернувся до звичайного життя. Я часто ставлю питання, що відчуває поет, коли минає захват від натхнення. Мабуть, тому так багато з них вдаються до крайнощів, перерви їм важко даються.
Тепер я можу тверезо оцінити факти. Нам удалося врятуватися з дуже скрутного становища більшою мірою завдяки удачі, ніж правильним, обдуманим діям. Не знаю, чи був би у нас іще один шанс, якби не ця удача. Звичайно, як буває, це вже не обговорюється. Те, що урок був таким жорстоким, могло бути найменшою нашою удачею.
30 жовтня.
Річ у тім, що ми надто молоді. Ми не думаємо про очевидну річ. Звичайно, нам нудно тут стирчати — листя пообпадало, з озера піднімається туман і обволікає будинок, як при газовій атаці. Нам слід бути в Лондоні, ходити до театрів і бачитись зі старими приятелями. Мені треба побачити Мейзі Джейкобз і сказати їй, яка я вдячна.
Дивно, але не знаю, за що я вдячна. Та, на щастя, це є у щоденнику.
Пітер з кожним днем стає все мовчазнішим і похмурішим, як і погода. Здається, щось не виходить йому з голови. Шкода, що він зі мною не ділиться...
За обідом він посвітлішав.
— Давай поїдемо завтра до міста, Лу, — сказав він. — Візьмемо лише невеликі валізки. Побудемо там не більше як два-три дні. Все, що нам потрібно, — це кілька разів добре попоїсти у ресторані, раз чи двічі сходити в кіно і, можливо, запросити друзів сюди до нас, щоб трішки розвіятися. Зрештою, цього року в лісі чудова дичина.
31 жовтня.
Лише коли ми сіли у потяг до нас дійшло, що ми не зможемо зупинитись у «Савойї» без відповідного одягу. Пітер подумав, що це був би непоганий жарт — піти до нашого старого місця на Ґрік-стрит.
Безперечно, цікаво буде подивитися на нього з нової точки зору. Поки я піду збирати кількох наших приятелів, він подбає про валізи. Нам потрібно відсвяткувати і дати з цієї нагоди невеличкий обід.
Ось і Лондон, нарешті. Я сховаю щоденник у дорожньому несесері...
Пізніше — за певну ціну я можу стерпіти зухвальство тієї тварини. Це, мабуть, було у мене на думці. Перша адреса, яку я назвала водієві, була Макколова. Коли йому оголосили про мій прихід, він виглядав шокованим.
— Моя дорога леді Пендраґон! — дуже швидко й майже криком сказав він. — Знаю, ви мені пробачите. Та сьогодні я страшенно зайнятий.
(У його приймальні не було ні душі.)
— Якщо дозволите, гадаю, це саме те, що вам потрібно, і, сподіваюся, ви найближчим часом завітаєте до мене знову. Завжди до ваших послуг, дорога леді Пендраґон.
Поки він усе це говорив, він відсипав половину десятиграмової пляшечки на аркуш паперу, закрутив його, як у бакалійній крамниці, всунув майже грубо мені в руку і, кланяючись, виставив на вулицю, не давши й слова сказати.
Мені стало слабо. Таксі ще було на місці. Я покликала його і поїхала до мадам Добіньяк. Не знаю чому, але я відчула, що мені потрібно причепуритися. Я вся тремтіла. Коли я увійшла, стало ще гірше: я помітила, що вона теж шокована, як і Маккол.
Тоді я опинилася біля дзеркала. Як так сталося, що я стільки разів за усі ці місяці дивилася на себе у дзеркало й не помічала того, що вони бачать одразу?
Боже мій! Жахливо навіть говорити про це. Моє обличчя перекривлене, виснажене, бліде і зморщене. Мені легко можна дати шістдесят. Але що мені до того? Я зробила три пречудові понюшки!
Мадам причепурила мене так добре, як могла. Я виглядала набагато краще і почувалася прекрасно.