Ми граємо партію в шахи, в якій ніхто не бачить більше двох-трьох клітинок поля одночасно, і, таким чином, неможливо розробити послідовний логічний план.
Цар Лам намагається підготувати деяку кількість вибраних людей, щоб вони діяли, як своєрідний світовий мозок, який за теперішніх умов перебуває у стані розумової недієздатності. Він навчає їх узгоджувати факти шляхом вищого синтезу. Цю ідею він перейняв від свого старого вчителя, проф. Генрі Модзлі, з яким вивчав божевілля. Герберт Спенсер теж мав схожу ідею, але цар Лам першим спробував зробити конкретні кроки для втілення цієї концепції на практиці.
Здається, я трохи відхилився від нашої прощальної вечері: мій мозок усе ще не здатен концентруватися як належить. Героїн і кокаїн дають можливість штучно досягнути вищого рівня концентрації, однак за це доводиться розплачуватися тривалими періодами, коли ти взагалі не можеш сфокусувати свої думки на чомусь одному. Мені вже набагато краще, ніж було, але я стаю часом нетерплячим. Процес відновлення біологічних можливостей дуже втомливий, особливо коли ти знаєш, що лише одна доза героїну чи навіть морфію миттєво поставить тебе в один ряд з найсвітлішими головами світу.
Ми вирішили вжити синильну кислоту з кавою. Не думаю, що ми боялися смерті: життя стало нескінченно нудним чергуванням між періодами стимуляції, які нічого не стимулюють, і депресіями, які вже навіть не пригнічують.
У нас не було мети, щоб іти далі. Просто не було сенсу. З іншого боку, ми вагалися, чи зупинятися, тому що для цього теж потрібно докласти зусиль. Ми відчували, що навіть щоб померти, потрібно витратити енергію. Ми спробували поповнити сили, набравшись хоробрості за допомогою алкоголю, і нам навіть вдалося виробити щось схоже на веселість. Ми ні на мить не сумнівалися у здійсненні запланованого.
Офіціант приніс два персикових десерти; і як тільки він відійшов, ми побачили, що біля нашого столика стоїть цар Лам.
— Чини, як волієш, — нехай таким буде весь закон, — пролунав його спокійний голос.
Раптовий спалах ворожості залив моє обличчя.
— Ми це і робимо, — дещо грубо й роздратовано відповів я, — і, мабуть, великому психологові добре видно, що з цього виходить.
Він дуже сумно похитав головою і, не питаючи дозволу, всівся на стілець навпроти нас.
— Боюсь, не дуже добре, — сказав він. — Поясню, що я маю на увазі за більш слушної нагоди. Я бачу, що ви хочете мене позбутися; але я знаю, що ви не відмовите людині, що потрапила у біду, в допомозі.
Лу відразу перетворилася на саме співчуття та ніжність; і навіть у тому стані, в якому я перебував, я відчував слабкий порив ненависті як до нього, так і до неї. Річ у тім, що сама присутність цього чоловіка діяла як потужний стимулятор.
— Це просто дрібничка, — сказав він, загадково посміхаючись, — лише невеличка літературна перешкода, з якою я зіткнувся. Я сподівався, що, можливо, ви все ще пам’ятаєте поему, яку я давав вам почитати не так давно.
Його тон був легковажним і зарозумілим, та все ж у ньому був прихований серйозний намір, що примушував прислухатися.
Лу кивнула досить спокійно, але я бачив, що у її серце, так як і у моє, влучила стріла з отруєним наконечником. Його натяк викликав спогад про жахливий час у Барлі Ґрандж; і навіть Бездонна Прірва Небуття, у яку ми відтоді падаємо, здавалася менш зловісною, ніж озеро вогню, крізь яке ми тоді пройшли.
Поема продзвеніла у моїй голові уривками гімну проклятих.