Нічого не залишалося. Це йшло проти шерсті. Втім, я ляпнув щось про те, які ми вдячні.
— Не говоріть дурниць! — різко відрізав він. — Це моє діло допомагати людям чинити свою волю. Це я маю дякувати. Я хочу, щоб ви одразу зрозуміли, що ви мені допомагаєте виправдовувати моє існування, дозволяючи робити те, що я вмію, щоб розмотати цей клубок. Але мої умови такі, що ви чесно даєте мені шанс і робите все, що я скажу.
Він навіть не чекав мовчазної згоди.
— Ви трохи знервовані й збуджені, — продовжив він. — Депресія — це лише інша форма збудження. Вона свідчить про відхилення від нормального настрою. Так що коли ви поп’єте кави, я теж вип’ю філіжаночку, ми підемо до моєї студії і подивимось, що можуть ці таблетки. До речі, де ви живете?
Ми розповіли йому, що повернулися до старого місця на Ґрік-стрит.
— Навряд чи цей район корисний для здоров’я, — зауважив він. — Гадаю, нам слід відсвяткувати цю подію і провести ніч у моїй студії, а завтра зранку ми пошукаємо для вас пристойніше місце.
Я згадав, що увесь запас героїну залишився на Ґрік-стрит.
— Знаєте, Ламе, — затинаючись, промовив я, — мені соромно це визнати, але ми й правда не можемо без Г. Ми намагалися — насправді одного разу ми навіть повністю зіскочили, — але ми не зможемо ще раз крізь це пройти.
— Немає чого соромитись, мій дорогенький, — відповів терапевт. — Ви ж не можете без їжі. Це не є причиною, щоб зупинятися. Я прошу вас тільки про одне: робіть це розважливо.
— То ви не відберете його у нас? — вставила Лу.
— Звісно ні, навіщо мені це? Ви вживаєте скільки хочете, коли хочете і як хочете. Це не моя справа. Моя справа — усунути необхідність у цьому. Ви кажете, що вилікували себе, але це не так. Ви тільки відрізали себе від наркотика: необхідність у ньому залишилася. І як тільки з’явилася можливість вживати знову, ви почали вживати знову. Мабуть, насправді ви самі й створили цю можливість.
Цей чоловік має якісь надможливості. Мушу визнати, що мене відштовхує, коли щоразу отримуєш подібний удар, ще й коли не очікуєш його. Але Лу сприйняла це зовсім по-іншому. Вона була рада, що її так добре розуміють. Вона плескала у долоні. Я був здивований. Уперше за кілька місяців я побачив, що вона робить якісь рухи, у яких немає крайньої необхідності.
— Ви частково вгадали, — сказала вона. — Ми не говорили одне одному нічого, і я не мала анінайменшого свідомого наміру робити те, що зробила. Але як тільки я дісталася до Лондона, то відразу поїхала до місця, де знала, що можу дістати героїн. А коли я повернулася звідти, то помітила, що Пітер пішов на пошуки чоловіка, який раніше продавав йому кокаїн. Я вас запевняю: це не було заплановано наперед.
— У цьому вся біда, — відрубав Лам. — Воно водить вас за носа і не дає чинити свою волю. Пам’ятаю, одного разу, коли я сам проводив подібні експерименти, як я пішов зі студії з твердим наміром не вживати нічого цілий день, і як, не усвідомлюючи цього, я скористався усіма найменшими можливостями, що несподівано виникали на моєму шляху, щоб повернутися до студії на кілька годин раніше запланованого часу. Звичайно, я одразу розкусив себе, дізнавшись про деякі хитрощі свого розуму. А потім сидів і спостерігав, як я шукаю виправдання своїм діям. Ти потрапляєш в абсолютно нездоровий стан, у якому все, що відбувається, має стосунок до запитання: «Вживати чи не вживати?»; і ти настільки задоволений, що так часто кажеш «ні», що виникає спокуса винагородити себе за це і сказати лиш однісінький раз «так». Обіцяю вам, що ви дуже цікаво проведете час, спостерігаючи за процесами у вашій голові та виявляючи усі ці маленькі хитрощі. Велика річ, і я хочу, щоб ви це добре запам’ятали, в тому, що вам слід навчитися отримувати задоволення від того, що насправді є найприємнішим у світі, — від самоспостереження. Вам потрібно буде знайти приємність у спостереженні за подробицями дискомфорту від утримання від наркотиків. Та я також не хочу, щоб ви у цьому перестаралися. Коли дискомфорт стає таким гострим, що ним уже неможливо, власне, насолоджуватися, тоді саме час прийняти невеличку дозу й спостерігати за наслідками. Між іншим, сподіваюся, ви були чемною дівчинкою і вели той магічний щоденник.
Лу напрочуд зраділа, що може відповісти «так».
— Якась частина велася дуже детально, — сказала вона, — але знаєте, були такі дні й тижні, коли я не могла ані думати, ані рухатися. Життя тоді складалося з безперервної боротьби за повернення до... — тут вона вагалася, яке вибрати слово, а тоді, сумно посміхаючись, закінчила: — Ой, та до всього.
Цар Лам із серйозним виглядом кивнув головою. Ми допили каву.