Коли я прокинувся, зимове сонце було вже високо. Крізь засклений дах студії воно заливало своїми променями моє лице. Відчуття пробудження було наче саме одкровення, бо останні місяці я перебував у стані між сном і дійсністю — просто переходив з більш свідомого стану до менш свідомого. Та цього разу це було реальне пробудження після реального сну.
Цар Лам кудись пішов, а Лала щойно повернулася, бо коли я прокинувся, вона саме скидала свою хутряну шубку.
Я був укритий ковдрами. Вона підійшла, зібрала їх і сказала мені, що час йти на Ґрік-стрит. Звідти потрібно забрати наші речі й занести до нового помешкання, яке вона вже встигла сьогодні зранку винайняти.
Здається, Лу вже була там і, за словами Лали, знову заснула, лише за кілька хвилин перед тим як Лала звідти пішла.
Я не міг позбутися неприємного відчуття від усіх цих приготувань. Мабуть, це було помітно збоку. Лала, після того як запакувала мене до автомобіля, яким ми їхали до Барлі Ґрандж тієї бурхливої ночі, почала переводити розмову в таке русло, щоб зреагувати на моє невисловлене обурення.
Вона делікатно перепросилася, що не запропонувала мені сісти за кермо. Я надто добре знав, що не проїхав би і ста ярдів у міському потоці транспорту. Я зрікся чоловічих якостей. Я мусив скоритися. Нехай везуть куди хочуть. Можна вважати, що мені навіть пощастило, бо я потрапив у зовсім непогані руки.
На Ґрік-стрит на нас чекав сюрприз. Виявилося, що за кілька хвилин перед нами приходили якась леді й джентльмен і дуже хотіли зі мною побачитись. Вони мають повернутися за півгодини. Навіть не уявляю, хто б це міг бути, але це швидко вилетіло мені з голови. Я волів чимшвидше покинути огидну атмосферу цього помешкання. Мені не хотілося, щоб Лала сюди заходила; та я зрозумів, що не маю сили спакувати свої речі сам. У цій барлозі був неймовірно бридкий запах.
Лу не описала й сотої долі тієї чорної мерзоти, що стала для нас звичною.
Цей сморід направду здолав мене. Я зовсім знесилився, безпорадно опустився у крісло і почав немічно озиратися навколо себе, шукаючи героїну, щоб збадьоритися.
Мабуть, я впав у свого роду непритомність, бо незрозуміло як, але мені вже в лице дмухало свіже холодне повітря. Наші речі були спаковані, ніби за помахом чарівної палички, і хтось заніс їх до авта. Рахунок теж було сплачено.
Сідаючи до машини, я почув, як домовласниця питає, що їй робити, якщо повернуться леді з джентльменом. Я дав їй адресу нового помешкання. Як тільки я вмостився на сидінні, біля мене чітко й гостро продзвенів голос Лали:
— Краще скажіть їм, що сер Пітер почувається не дуже добре, і, скоріше за все, цього тижня він не зможе нікого прийняти в себе.
Я нерухомо сидів у кріслі автомобіля, заколисаний його вібраціями. Я був повністю спустошений. Коли ми вибралися із цієї заплутаної мережі вулиць і автомобіль помчав уперед, здавалося, ніби ми втікаємо з якогось пекельного лабіринту.
Я застав Лу в новому помешканні. Вона сиділа у великому кріслі, міцно тримаючись за його бильця. На її обличчі було написано те ж саме, що й на моєму. Ми почувалися так, ніби дивом пережили страшну смертельну хворобу. Мені здалося жахливо несправедливим, що замість делікатного догляду, поки ми не видужаємо, від нас вимагалося виявити крайню моральну, фізичну силу і мужність.
Для нас обох було неможливим навіть найслабкіше зусилля без допомоги наркотика. Здавалося неймовірним відмовитись від нього лише завдяки власним зусиллям; і ми надто добре знали зі свого досвіду, що дійшли до такого стану, де навіть невеличка затримка з прийманням дози може призвести до повного знесилення і смерті.
— Діти, я залишу вас на годинку, щоб розкласти речі, а тоді ми зможемо поїхати за місто пообідати, що скажете? Звісно, вам постійно потрібен героїн, і я помітила, що у вас є чималий запас, тож нема чого переживати. Не вживання наркотика шкодить, а незнання того, що вживаєш. Так що я принесла вам пару таблиць, розділених на години; і я хочу, щоб ви мені пообіцяли, щоразу як вживаєте, ставити хрестик у відповідному місці.
Умова була зовсім нескладною. Нас жахала думка, що б там Лам не казав, про можливе примусове позбавлення, яке ми пережили у Барлі Ґрандж, і яке довело нас до таких крайнощів.
Утім, останнє зауваження Лали зняло усі наші побоювання. Справа цілком віддавалася в наші руки. Усе, про що нас попросили, — записувати те, що ми робимо.
Я не міг зрозуміти, як факт записування може впливати на саму дію.
Якраз надійшов цар Лам і півгодини розважав нас абсолютно безглуздою історією про якусь дрібницю, що сталася з ним зранку. Але незважаючи на його життєрадісність та інтерес, який він хотів у нас викликати, я зауважив, що мої руки інстинктивно тягнуться до невеличкої дерев’яної коробочки, де лежав героїн.