Місті заперечує:
— Але ж то — ваш щоденник. Ви ж не можете писати щоденник іншої людини.
Знай, Пітере, що стара карга шпигує за Місті і вписує все у свій гросбух у червоній шкіряній обкладинці.
А Ґрейс знову посміхається. І каже:
— Я його не пишу. Я його читаю. — Перегорнувши сторінку, вона наводить своє збільшувальне скло і каже: — О, завтрашній день обіцяє бути цікавим. У щоденнику йдеться, що ти зустрінеш приємного полісмена.
До речі, завтра Місті має поміняти замок у своїх дверях. І чим швидше, тим краще.
Місті каже:
— Помовчте. Ось візьміть і помовчте. Ми говорили про Теббі, тож чим швидше вона навчиться жити правильним життям з нормальною щоденною роботою і забезпеченим стабільним майбутнім, як у всіх простих людей, тим щасливішою вона буде.
— У конторі працювати, еге ж? — питає Ґрейс. — Чи собак вигулювати? До речі, за це непогано платять. Кожного тижня. Через це ти і п’єш, еге ж?
Твоя матір.
До речі, вона заслужила на оце.
І ти заслужив на оце.
Місті відказує:
— Ні, Ґрейс. Я п’ю, бо я вийшла заміж за дурного, лінивого та відірваного від реальності мрійника, якого зростили в думці, що він одного дня ожениться на знаменитій художниці, і який так і не зміг пережити свого розчарування. — Місті помовчала, а потім знову каже: — Ти, Ґрейс, це ти геть зіпсувала власну дитину, і я не дозволю тобі зіпсувати мою.
Нахилившись так близько, що стало видно пудру в зморшках Ґрейс, її ритими та схожі на павутиння рисочки, де червона кров помади стікає в зморшки довкола рота, Місті каже:
— Негайно припини брехати моїй доньці, бо клянуся — зберу свої речі, візьму із собою Теббі і завтра ж ушиюся із цього острова.
А Ґрейс дивиться повз Місті, наче бачить щось позаду неї. І каже:
— Та ні, Місті, ти цього не зробиш, бо вже надто пізно.
Місті обертається, а за нею стоїть реєстраторка Полет, у білій блузці та темній складчастій спідниці. Полет мовить:
— Вибачте, місіс Вілмот?
Разом — і Ґрейс, і Місті — вони хором відказують:
— Що?
А Полет відповідає:
— Не хотілося вас турбувати, але мені треба підкинути дров у камін.
Ґрейс закриває щоденник у себе на колінах і каже:
— Полет, допоможіть нам розв'язати нашу суперечку.
Піднявши одну брову м’язом frontalis, Ґрейс питає:
— Вам не здається, що Місті не слід баритися і пора приступати до написання свого шедевра?
А погода сьогодні частково сердита, з можливістю відмов та ультиматумів.
І Місті обертається, щоб піти. Але, трохи обернувшись, зупиняється.
А хвилі за вікном сичать і вибухають.
— Дякую, Полет, — каже Місті. — Але пора вже всім на цьому, острові збагнути, що я так і помру великою товстою нікчемою.
Дванадцяте липня
Якщо тобі цікаво, то твій приятель із мистецької школи, з довгим світлим волоссям, ну, отой хлопець, що порвав собі вухо, намагаючись подарувати Місті свою сережку, так отой хлопець уже лисий, як коліно. Його звуть Віл Таппер, і він працює на поромі. Він — твого віку, а мочка його вуха так і висить, двома шматочками. Зарубцьована.
Повертаючись цього вечора на поромі додому, Місті стоїть на кормі. Холодний вітер старить її обличчя, шарпаючи та сушачи його. Гладеньку омертвілу шкіру її stratum согпеит. Вона саме пила пиво, засунувши пляшку у коричневий паперовий пакет, коли у неї ледь не тицьнувся носом отой великий собака. Він принюхується і скавучить. Він підібгав хвоста, а його горлянка ходить угору-вниз під густим хутром шиї, наче він знову й знову намагається щось проковтнути.
Вона хоче погладити пса, але той відходить і робить калюжу просто на палубі. Підходить якийсь чоловік із повідком у руці і питає:
— Він вас не налякав? З вами все гаразд?
А бідолашна товста Місті просто перебуває у власній пивній комі.
Авжеж! Можна подумати, що вона, стоячи на поромі в калюжі собачих сцяк, зараз усе кине і почне розповідати якомусь незнайомцю всю історію свого довбаного життя, тримаючи в руці банку з пивом і стримуючи сльози. Можна подумати, Місті відповість: ну, гаразд, раз ви спитали, то я розповім, що провела ще один день у чиїйсь закупореній господарчій кімнаті, читаючи на стінах різні бздури, в той час як Ангел Делапорте робив знімки й казав, що її прибацаний благовірний насправді чоловік люблячий та турботливий, бо пише букву «и» з хвостиком, закрученим завитушкою догори, дармк що обзиває її «мстивим прокляттям смерті».
Ангел та Місті увесь день терлися сраками в тісній кімнаті; вона вичитувала написи, зроблені спреєм на стінах, а в тих написах було таке: «…ми приймаємо брудний потік ваших грошей…»