— А як помер ваш свекор?
Місті сказала, що то, на її думку, був серцевий напад, хоча вона не впевнена.
А Стілтон каже:
— Здається, ви не надто добре знаєте ваших свояків.
Її головний біль стук-стук-стукає їй у потилицю, і Місті питає:
— Ви, здається, хотіли каву замовити?
Шістнадцяте липня
Лікар Туше світить Місті в око і каже, щоб вона кліпнула. Він заглядає їй у вуха. Потім — у ніс. Вимикає світло в кабінеті і світить ліхтариком їй у рот. Так само, як Ангел Делапорте підсвічував ліхтариком у дірку в стіні закупореної їдальні. Це старий лікарський спосіб освітити пазухи. Вони розширюються і червоніють під шкірою довкола носа, і таким чином можна побачити тіні, що свідчитимуть про наявність закупорок та інфекцій. Синуситів, що призводять до головного болю. Лікар нахиляє голову і вдивляється їй у горло.
Він питає:
— А чому ви кажете, що то було харчове отруєння?
Тож Місті розповідає йому про діарею, корчі в шлунку та головний біль. Місті розповідає йому про все, крім галюцинацій.
Лікар надуває мішечок для виміру тиску довкола її передпліччя і повільно стравлює повітря. І вони обоє дивляться, як із кожним ударом серця підстрибує стрілка тиску на циферблаті.
Потім Місті знімає блузку, і лікар Туше піднімає їй руку і мацає під пахвою. Лікар носить окуляри, і поки його пальці виконують роботу, він вдивляється в стіну позаду. У дзеркалі на стіні Місті бачить їх обох. Її ліфчик натягнутий так туго, що штрипки врізалися глибоко в плечі. Її шкіра нависає над поясом брюк. Намисто з фальшивих перлин ховається в глибокій складці жиру на шиї.
А лікар Туше всвердлюється пальцями їй у пахву, вкорінюється, наче буравить там хід.
У вікнах оглядової кімнати матове скло, і її блузка висить на гачку на зворотному боці дверей. Це та сама кімната, де Місті народила Теббі. Зеленуваті кахляні стіни і біла кахляна підлога. Діагностичний стіл — теж той самий. Тут колись народився Пітер. І Полет. Віл Таппер. Метт Гайленд. Бретт Петерсен. Усі остров’яни до п’ятдесяти років. Острів такий маленький, що лікар Туше ще й за сумісництвом працює гробарем. Він готував Гарроу, Пітерового батька, до похорону. До кремації.
Твого батька.
Гарроу Вілмот був таким, яким Місті хотіла бачити Пітера. Це як чоловік хоче зустрітися зі своєю потенційною тещею, щоб побачити, як приблизно виглядатиме його наречена років через двадцять. Цього хотіла й Місті. Гаррі буде тим чоловіком, чиєю дружиною Місті буде в сорок років. Високим, із сивими скронями та довгим роздвоєним підборіддям.
Тепер, коли Місті заплющує очі і намагається уявити собі Гарроу Вілмота, усе, що вона бачить, — це його попіл, що розвіюється зі скелі на Чекайленд-Пойнт. Видовжена сіра хмара.
Місті не знає, чи використовує лікар Туше цю ж саму кімнату для бальзамування трупів. Якщо він доживе, то буде готувати й Ґрейс Вілмот до похорону. Саме лікар Туше виконував обов’язки судмедексперта, коли Пітера знайшли в авто.
Коли знайшли тебе.
Якщо хтось колись висмикне штепсель, то, можливо, саме він готуватиме тіло до похорону.
Твоє тіло.
Лікар Туше мацає під кожною рукою. Шукає нарости чи потовщення. Тобто злоякісні пухлини. Він добре знає, де треба натиснути на твій хребет, щоб твоя голова відкинулася назад. Фальшиві перлини глибоко вдавилися Місті в потилицю. Зіниці його очей надто широко розставлені, щоб він дивився на тебе. Лікар мугикає якусь пісеньку. І його погляд зосереджений на чомусь іншому. Ясно, що він звик працювати з мерцями.
Сидячи на діагностичному столі і бачачи їх обох у дзеркалі, Місті питає:
— А що було колись на мисі Чекайленд-Пойнт?
Лікар Туше аж підстрибує від несподіванки. І підводить очі, здивовано вигнувши брови.
Наче при ньому раптом заговорив труп.
— Там, на мисі Чекайленд-Пойнт, — повторює Місті. — Я бачила там статуї, наче колись на тому місці був парк. Що ж то було?
Глибоко вдавлюючи пальці між сухожиллями на її шиї, лікар Туше пояснює:
— До того, як на острові збудували крематорій, там був колись цвинтар. — Його дотик був би приємним, якби не холодні пальці.
Але ж Місті не бачила там жодного надгробка.
Мацаючи лімфатичні вузли під щелепою, лікар пояснює:
— Там — мавзолей, видовбанийупагорбі. — Уп’явшись у стіну, він нахмурюється і додає: — Не менш як двісті років тому. Ґрейс зможе розповісти вам більше за мене.
Грот. Маленька банківська будівля. Капітолій штату з чудернацькими колонами та аркою з тесаного каменю, і все це занепадає і валиться, підтримуване лишень корінням дерев. Замкнута залізна брама. Темрява всередині.