Ангел показує рукою на малюнки, розкладені на дивані, і каже:
— Ти креслиш ідеальні фігури. Це — неможливо.
До речі, погода сьогодні стає справді сциклявою, насправді Сциклявою — от просто зараз, у цю мить.
Єдина людина, котра не сподівається, що Місті стане великою художницею, каже, що це — неможливо. Коли твій єдиний приятель каже, що тобі ніяк не стати великою художницею — з природним даром та вмілою, — то випий пігулку.
Місті каже:
— Слухай, ми з чоловіком усе ж ходили до мистецького коледжу. І нас там все ж таки вчили малювати.
А Ангел цікавиться, чи не креслила вона з фотографії. Може, Місті користувалася епіпроектором? Чи камерою-обскурою?
Ось що казала Констанція Бертон: «Це можна зробити подумки».
Ангел виймає з фототорби фломастер, дає їй і каже:
— Ось. — Показує на стіну і додає: — Намалюй мені прямо отут окружність діаметром чотири дюйми.
Місті бере олівець і, навіть не дивлячись, малює окружність.
І Ангел прикладає транспортир розміченою стороною до окружності. Діаметр — чотири дюйми. Він просить:
— А тепер намалюй мені кут тридцять сім градусів.
Риска, іще одна риска — і Місті намалювала на стіні дві перехресні лінії.
Ангел прикладає транспортир — точнісінько тридцять сім градусів.
Він просить її намалювати окружність діаметром вісім дюймів. Потім — S-подібну криву. Потім — рівнобедрений трикутник. Квадрат. І Місті, й оком не моргнувши, враз усе це йому малює.
Якщо вірити лінійці, транспортиру та циркулю — усі фігури ідеальні.
— Бачиш, що я хочу сказати? — питає Ангел. Тицьнувши в неї лінійкою, він пояснює: — Щось тут не так. Спочатку щось не так було з Пітером, а потім це сталося з тобою.
До речі, здається, вона набагато більше подобалася Ангелу Делапорте тоді, коли була огидною товстухою. Служницею в готелі «Чекайленд». Приятелькою, якій можна було читати лекції про Станіславського чи графологію. Спочатку їй Пітер читав лекції. А опісля — Ангел.
Місті каже:
— Єдине, що я бачу, — це те, що ти не можеш примиритися з думкою про мій неймовірний природний талант.
Ангел аж підстрибує від несподіванки. Він дивиться на неї, здивовано вигнувши брови.
Наче при ньому заговорив мрець;
І він каже:
— Місті Вілмот, чому б тобі не взяти і не прислухатися до самої себе?
Ангел потрясає в її бік цйркулем і каже:
— Це — не просто талант. — Потім обводить усі ідеальні окружності та кути на стіні й додає: — Це треба продемонструвати поліції.
Запихаючи малюнки та ескізи назад до теки, Місті питає:
— Як так? — Потім застібає теку і каже: — Щоб вони мене заарештували за те, що я надто талановита художниця?
Ангел витягує з торбини фотоапарат і переводить кадр. Прикручує до нього фотоспалах. Дивлячись на Місті крізь видошукач, каже:
— Нам потрібно більше доказів. Намалюй мені шестикутник. П’ятикутник. А тепер намалюй ідеальну спіраль.
І Місті швидко, один за одним, малює все це фломастером.
Її руки не тремтять лише тоді, коли вона креслить або ж малює.
На стіні перед нею Пітер написав закарлючками: «…ми знищимо тебе твоєю ж невпевненістю в собі та твоєю пожадливістю…»
Це ти написав.
Шестикутник. П’ятикутна зірка. Ідеальна спіраль. Усе це Ангел фотографує.
Засліплені фотоспалахом, вони не помітили, як домовласниця просунула в отвір свою голову. І дивиться на Ангела, який стоїть собі і фотографує. А Місті креслить на стіні. Домовласниця обхоплює голову руками й каже:
— Та що ж ви в біса робите? Припиніть! — А потім питає: — Люди, ви що, вирішили влаштувати тут безперервний мистецький проект?
Двадцять четверте липня
Між іншим, зйай, що сьогодні Місті телефонував детектив Стілтон. Він хоче зробити Пітеру невеличкий візит.
Хоче зробити невеличкий візит тобі.
По телефону він питає: «Коли помер ваш свекор?»
Підлога навколо Місті, її ліжко — усе закидане мокрими кульками акварельного паперу. Зіжмакані жмути лазурово-блакитного та Віндзорського зеленого, вони наповнюють коричневий магазинний пакет, у якому вона принесла додому свої мистецькі припаси. Її графітові олівці, олівці кольорові, масляні фарби, фарби акрилові та гуашні акварелі — усе це вона перетворила на мотлох. Її масні масляні пастелі та крейдяні м’які пастелі — усі вони стерті до огузків настільки малих, що їх уже не можна тримати в руці. Папір майже закінчився.
От чого не вчать у мистецькій школі, так це розмовляти по телефону і одночасно малювати. Тримаючи телефон в одній руці і пензлик у другій, Місті перепитує: