— Ми ховалися за деревами і піддивлялися за тобою. Бабця казала, що нам не слід було заважати тобі спіймати натхнення.
Теббі йде до туалетного столика і бере ролик маскувальної липкої плівки, якою користується Місті, щоб кріпити аркуші до мольберта. Відірвавши дві стрічки, вона каже:
— А тепер — заплющ очі.
Місті нема чого втрачати. Можна й дослухатися до власної дитини. Бо від цього її робота не стане гіршою. І так погано — далі нікуди! І Місті заплющує очі.
А Теббі своїми пальчиками притискує стрічку плівки до кожної повіки.
Так само, як заклеєні очі її батька. Щоб не пересихали.
Твої очі заклеєні плівкою.
У запалій темряві пальчики Теббі вкладають олівець у руку Місті. Чути, як вона ставить альбом для малювання на мольберт і розкриває обкладинку. Потім її рука бере руку Місті і веде її до мольберта, аж поки олівець не торкається паперу.
Сонце з вікна тепле на дотик. Теббі відпускає руку, і ЇЇ голос мовить у темряві:
— А тепер малюй свою картину.
І Місті малює — ідеальні окружності, кути й прямі лінії, які, на думку Ангела Делапорте, були просто неможливими. Але тепер вона інтуїтивно відчуває, що вони бездоганні та ідеальні. Чому так виходить, Місті й гадки не має.
Так само, як стило саме рухається по спіритичній дошці, олівець водить її рукою туди-сюди по аркушу так швидко, що Місті змушена тримати його міцніше. Це її механічне малювання.
Ледь тримаючись, Місті гукає:
— Теббі?
З очима, міцно заклеєними плівкою, Місті гукає:
— Теббі? Ти ще тут?
Друге серпня
Між ногами Місті — легеньке сіпання, а потім — легеньке смикання всередині її тіла: то Теббі стягує пластиковий кульок з кінця вставленого в Місті катетера і несе його по коридору до туалету. Вона виливає вміст кулька в унітаз і змиває його. А потім приносить його назад і знову чіпляє до довгої пластмасової трубки.
Вона робить усе це для того, щоб Місті могла і далі працювати в повній темряві. Сліпа. Із заклеєними очима.
Тільки чути сонячне тепло, яке йде від вікна. Як тільки пензлик зупиняється, Місті каже: «Готово».
І Теббі знімає малюнок з мольберта і прикріплює новий аркуш. Коли видно, що олівець затупився, вона бере гострий і дає його Місті. Теббі тримає в руках тацю з пастельними олівцями, і Місті наосліп намацує їх, ці масні кольорові клавіші, і вибирає один з них.
Між іншим, кожен колір, що його вибирає Місті, кожна позначка, яку вона робить, — усі вони ідеальні, бо Місті перестала перейматися. Їй стало байдуже.
На сніданок Полет привозить тацю для обслуговування номерів, і Теббі нарізає всю їжу так, щоб кожен її шматочок повністю поміщався в рот, На один укус. Поки Місті працює, Теббі годує матір, вставляючи їй у рот виделку. Із заклеєними очима Місті тільки й лишилося, що рота розкривати. Достатньо широко, щоб наслинити кінчик пензля. Щоб себе отруїти. Працюючи, Місті не відчуває смаку їжі. Місті не відчуває її запаху. Кілька шматочків — і вона вже наїлася.
У кімнаті тихо, тільки олівець скрипить по паперу. А надворі, п’ять поверхів униз, океанські хвилі сичать і вибухають.
На обід Полет привозить іще їжі, але Місті не їсть. Нога в гіпсі вже стала досить вільно соватися, бо Місті втратила багато ваги. Надмір твердої їжі значить, що доведеться зайвий раз іти до туалету. А це значить перерву в роботі. На гіпсовій нозі майже не лишилося білого місця, бо Теббі замалювала її всю численними квітами та пташками. Тканина робочої сорочки Місті зашкарубла від пролитого поту. Зашкарубла і прилипає до її рук та грудей. Її руки вкриті кіркою засохлої фарби. Отруєні.
Її плечі болять і потріскують, а кисть — хрустить як незмазана. Пальці її навколо вугільного олівця оніміли. Її шию корчать судоми, які віддаються по обидва боки хребта. В її шиї такі відчуття, які мають бути в шиї Пітера — вигнута дугою так, що голова ледь не торкається сідниць. В її зап’ястях такі відчуття) які мають бути в зап’ястях Пітера — вузлуватих та скрючених — судячи з їхнього вигляду.
Її очі міцно заклеєні, а її обличчя настільки розслаблене, що вона не може здолати опір двох стрічок клейкої плівки, що йдуть від лоба через очі, а потім — по щоках через щелепу і до шиї. Ця стрічка тримає м’яз orbicularis oculi довкола очей, великий щелепний м’яз у куточку її рота — вона тримає всі її лицеві м’язи розслабленими. Через цю плівку Місті здатна розкрити рота тільки на щілину. Вона може розмовляти лише пошепки.
Теббі встромляє питну соломинку їй у рот, і Місті смокче воду. Голос Теббі каже:
— Що б не сталося, ти мусиш творити.