підійшла ще одна дівчина, з музичним інструментом, схожим на лютню.
Здавалося, черга тягнеться нескінченно довго. Коли дійшло до мене я вже добре
зголодніла. За цей час компанія магів, повністю ігноруючи мене, встигла добре здружитися. Хлопці вилися навколо дівчат, наче самці в шлюбний період. Навіть їхній запах змінився. Ну, і грець з ними - я ніколи не була центром чоловічої уваги, якось переживу. Та й не потрібен мені їхній одяг. На відміну від напівоголених дівчат, на мені були вовняні штани, сорочка, туніка, замшева куртка підбита коротким хутром до середини стегна. Ще шкіряні черевики з товстою підошвою.
- Наступній, - оголосила Ренна, виходячи з канцелярії. Я не стала чекати повторного запрошення, впевнено увійшла до кабінету. Невелика кімната, поділена навпіл високим столом, була б такою ж яскравою, як
головний зал, коли не безлад на столах, забиті шафи та пил у повітрі. Все це складало відчуття занедбалості.
- Ваше ім'я? - запитала дівчина не визначеної раси. Вуха довгі, шкіра жовта. Її
спроби укласти навіть на вигляд жорстке, чорне волосся не дали успіху, воно стирчало в різні напрямки.
- Ятаар Лій-Фо Ольше, - назвала я своє повне ім’я.
- Ооооо! Золотий Дракон. Як же. Про вас всі тут говорять. Ваша раптова поява
сполохнула наше швидко сформоване посольство.
- Заради мене однієї? - здивовано уточнила я.
- І вас теж. Ви не уявляєте як вам пощастило опинитися в колі в храмі, а не
загубитися у просторі хаосу.
- А були ті хто загубився? - про це Райлі Ланг промовчав. - Важко сказати. Іноді з’являлися сполохи на стінах храму, але одразу ж згасали. - А можна детальніше?
- Звісно. Але нам багато що невідомо, жерці не дуже діляться інформацією. Отже,
це була така метушня. Десь опівночі у всіх храмах Дорима на плитах почали з’являтися імена з описом рас та інших особливостей, як-от наявність магії. Це налякало всіх жерців. Вони до речі досі не оговтались. Як так, імена з’явилися на Святих Каменях! Після цього вони послали за головою міської варти. А вже він скликав раду, що з цим робити далі й чого чекати? І лише всі схвалили, як на світанку з’явилися ви.
- Ми й досі в одному з храмів?
- Ні. Вас привели з головного храму по підземному переходу з метою безпеки. Тут
раніше була гільдія магів, а зараз це просто мерія міста. Чаклунів не дуже люблять, тож будьте пильні.
- Дякую, вже чула про це. А що, у жерців є окремі портали? - Так. Але через них не мандрують - отримують подарунки від богів. - Зрозуміло. Тобто ми - подарунки богів.
- Навіть не замислювалась над цим. Ой, щось ми забалакались. Ось ваш паспорт, - й
протягла мені сувій перев’язаний звичайною мотузкою. - В ньому, до речі, вказано, що ви просто перевертень. А то набіжать лицарі, доводь їм потім що дракон не небезпечний.
- А у вашому світі полюють на драконів? - я ледь стрималась, щоб не гикнути. - Та ні. То я жартую. Але будьте обережні з місцевими драконами. І це вже не жарт.
Тримайтесь від них подалі.
- А то вони мене з'їдять?
- Та ні. Я навіть не знаю як пояснити. Дракони нашого світу живуть дуже закрито,
тому мало хто їх бачив. Й скоріше за все, вас просто запруть в одній зі своїх печер.
- Зрозуміло. Нікому не буду казати, що я дракон. На питання “який в мене звір?”
буду загадково посміхатися.
- Це добре придумали. Повернемося до роботи. Загублений або пошкоджений
документ можна відновити лише тут, у Міністерстві Чужинців, розташованому у Доримі, громадянкою якої країни ви тепер є. Так що пильно слідкуйте за ним. Далі - ось ваші п'ятсот ассімів. Підпишіть розписку про їх отримання, а також що ви проінформовані, що їх потрібно повернути протягом року. Краще для цього скористатися послугами банку “Платинова Кірка”. Їхня мережа розкидана не лише по всьому материку, але й охоплює більшість островів.
Літери дивно подвоювались перед моїми очима, але я все ж таки змогла прочитати,
що було написано.
- Чудово. Я також раджу вам оселитися в заїжджому дворі “Північний Вітер”. Вам
про нього мав розповісти магістр Ланг. Ми вже домовилися з власником, ціна там помірна, але вашим коштом. Якщо хочете, я можу намалювати, як туди дістатися.
- Дякую, - й як тільки дівчина закінчила з малюнком, ввічливо попрощалася і
вийшла з кабінету.
Я затрималась зі своїми питаннями не довше, аніж інші, але в коридорі компанії
магів вже не було. Як повідомила дівчина-бард, вони пішли шукати заїзд, щоб нарешті відпочити. Захотілось вилаєтесь, але стрималась. Доведеться самостійно добиратися до місця. Топографічним кретинізмом ніколи не страждала, та й дівчина з канцелярії - так і не дізналась її ім'я - добре пояснила шлях. І тільки-но я зібралася йти, як до мене звернулася з наляканими, блакитними очима дівчина-бард.