розібратися з браслетом. Скориставшись тим, що зараз знаходилась на самоті, зосередилась на артефакті.
Вийшло разу з десятого, але я зрозуміла як він працює. В одному з п'яти каменів
виявила два види парної зброї: прямі, довгі ножі та вигнанні мечі, леза яких злегка розширялося до кінця, нагадуючи листя. Все це мало піхви затягнуті чорною шкірою без прикрас. Все вірно, як і замовляла.
В другому знайшла запасний та зимовий одяг із взуттям, а також засоби особистої
гігієни, включно щітки для волосся та зубів. В третьому - похідне спорядження: фляжка, казанок, намет тощо. В четвертому виявила пір'яні ручки, чорнила до них та купу чистих блокнотів. П'ятий був порожній. Два артефакти на мені: браслет-сховище на руці, годинник-компас висів на мотузці на шиї.
Впевнившись що все на місці, захотілося дізнатися як я тепер виглядаю, але
дзеркала в кімнаті не було. Ще добре було б помитися перед сном, та на жаль, такої розкоші тут не водилось - туалет і той на дворі наполовину занесений снігом. Залишалось сподіватися, що солом'яний матрац навіє добрі сни, а гул голосів, що зростав з низу, не стане завадою.
02 Морозія156р.
Дорим
Через те, що ніколи не могла нормально спати на новому місці, прокинулась ще
затемна, і з заздрістю подивилася на напівельфійку, що солодко спала. Дівчина прийшла далеко за північ, рухаючись якомога тихіше, але скрип і шурхіт мене все одно розбудили. Вдягнувшись і заплівши довгу косу, вийшла на вулицю - до туалету. Пробіжка туди-назад разом із морозом та вмивання снігом розвіяли залишки сну, подарувавши бадьорість.
Зал як очікувалося, був порожній. Ні, меблі в ньому були, а ось хоч одного розумного -
ні. Навіть охоронець кудись подівся. Заходь хто хоче, бери, що хоче. Якось не віриться, що злодіїв у цьому світі зовсім немає. Навіть навпаки, судячи з вчорашніх поглядів перехожих. Трохи зазіхаєш - й твої голі ноги стирчать з підворіття та синіють. Сподіваюся, ніхто зі сторонніх не увійшов у заїзду і не лазить по кімнатах, замки там хисткі. Мені то що, все найважливіше завжди з собою - в браслеті. Зняти артефакт неможливо, до того ж поки він не активний, це ледь помітне, біле татуювання на зап'ясті.
- Ви рано, - швидше засмутився, ніж здивувався охоронець із в'язанкою дров.
- Так вийшло. А сніданок скоро можна отримати?
- Зараз схожу на кухню. Ви сідайте, та ближче до вогню. Мороз на вулиці - до кісток
пробирає, - підкинувши у вогонь пару полін, чоловік пішов на кухню.
Стояти справді не було сенсу, тож я зайняла один зі столиків ближче до каміна - той,
за яким сиділи вчора. Відзначивши чистоту стільниці: хтось уже встиг не тільки поставити меблі на місця, а й вимити зал після нічних гулянь. І вже думала дістати блокнот і ручку, щоб скласти на сьогодні план дій, як з кухні вийшла дівчина з повною тацею їжі. Гарячі млинці, ягідне варення, шинка, варені яйця, сир, той самий хліб, тільки свіжої випічки - й все це знову належало запивати елем. Так і спитись недовго. Потрібно терміново знайти альтернативу. І якщо у цьому світі немає чайного листа, то трав'яний збір також згодиться. З'ясувавши у робітниці, коли відкриваються крамниці, я неквапливо почала снідати в очікуванні, коли проб'є потрібний дзвін.
***
За порадою дівчини з канцелярії в першу чергу попрямувала до гільдії магів - за
документом, що засвідчить: я чаклунка, в якій щойно прокинулась сила, та їду до Маг-Рівіка на навчання. Це мало допомогти уникнути зайвих проблем у дорозі.
Документ мені видали швидко - цьому посприяв магістр Ланг, якого я зустріла в холі.
Чоловік мене упізнав й одразу провів до потрібної кімнати відклавши свої справи. По дорозі запитав як почуваюся, чи є перші прояви магії, і де інші? Я чесно відповіла, що стан мій задовільний, магія поки спить, а решту бачила останнє біля дверей канцелярії. Магістра мої слова про товаришів здивували, але він упорався з емоціями й попросив передати, щоб вони також зайшли до гільдії по свої довідки. Ще він додав, що вступні іспити тривають з першого по двадцяте лютерія або врожарія, кожного року. У поспіху він вчора забув про це наголосити.
Я ж в свою чергу задала головне питання яке ще вчора крутилося в голові, але від
напливу інформації постійно забувалося: нащо ми з'явилися в цьому світі?
Чоловік пильно подивився на мене своїми сірими очима і чесно відповів, що навіть
здогадки не має. Можливо, відповідь є у жерців, але ті не поспішають відкривати цю таємницю. Лише час дасть відповідь на це питання.