Подякувавши за допомогу, ми на цьому розійшлися.
Я чесно намагалася прочитати видані документи, але з того нічого не вийшло. Мабуть,
дія закляття спало раніше, аніж припускав пан Ланг. Отже треба терміново вивчити місцевий алфавіт. А краще знайти вчителя для пришвидшення.
Далі мене очікували торговельні ряди.
***
Я довго вешталась між продуктовими лавками, запам'ятовувала ціни, і рахувала, у
скільки може обійтися подорож на свої двох. Ідея йти пішки мені не дуже подобалась - це могло затягнутися місяця на три, не менше. Так і на вступні іспити спізнюся, потім інших пів року чекати. І грошей на портали шкода. Мабуть, в мені прокинулась жадібність драконів.
Ознайомившись з асортиментом і порядком цін я повернулася до “Північного Вітру” зі
змішеними почуттями - вже подумувала залишитися в Доримі до літа та спробувати заробити грошей.
Заїзд знову гудів. Потраплянці співали, їли, горланили пісні - здавалося ні про що не
турбувались. Особливо про гроші: чи то не розібралися у місцевих цінах, чи то у них туго з математикою.
На цей раз в залі зібралися майже всі - лише жерців бракувало. От їх я останній раз
бачила ще під час розподілу. Може, для них передбачені якісь окремі пільги, тому їх тут не було зовсім?
Компанія ж магів сиділа окремо і весело гоготіла над жартами. Набравшись
сміливості, я не питаючи дозволу, підсіла до них.
- Вітаю! - Миролюбно привіталася я, хоч мала повне право наїхати, що вони вчора
пішли, не дочекавшись мене.
- А ось і наша велетня знайшлася, - сьорбаючи пиво, озвався Конн.
На “велетню” я здивовано скинула ліву брову. Як пам'ятається обидва хлопці були,
хоч і ненабагато, але вищі за мене.
- І де ти була? - хлопець явно був напідпитку.
- По крамницях ходила. Оцінювала у скільки може обійтися дорога до Маг-Рівіка.
- І як? Вдало?
Його тон мені не сподобався. Ніби звертався до когось меншого, незначного. Як і
емоції, що тягнулися від нього: пожадливість до чотирьох дівчат одразу, й зневага - холодна, буденна - до мене. Відчувати на собі пристрасть мені зараз точно не хотілося. У мене не той настрій, не та ситуація, і точно не той хлопець. А от поваги - бодай трішки, бодай на рівні ввічливої цікавості - хотілося. Я не дарма сьогодні обійшла пів міста, рахувала, планувала, дізнавалася.
- Конн. Ну що ти причепився? Бачиш, жінка втомилась. Цілий день на морозі. Так і
шкіра швидко постаріє та покриється зморшками. І без того не красуня - ще страшніше буде, - вставила вампірша Ліона, при цьому, намагаючись якнайдошкульніше принизити мене.
Я перевела погляд на дівчат. Ті за добу, що я їх не бачила, встигли роздобути одяг і
тепер не світили голими стегнами.
- Гаразд. Сьогодні явно не вийде розмови. Але я бачила магістра Ланг - він просив вам
передати, щоб зайшли до гільдії магів, ще за одним документом, - але, мене явно ніхто не слухав. - Як протверезієте - поговоримо ще раз, - додала я сподіваючись, що тверезими змінять ставлення до мене. От би ще дізнатися, чим воно викликане.
А ще я щойно зрозуміла, що змогла відчути емоції цієї компанії. От і перший прояв
магії. Емпатія.
Піднявшись із-за столу, я почала шукати вільне місце, щоб пообідати, як помітила
Лавену в компанії “крадіїв” та трьох “воїнів”, двоє з яких були близнюками. Вчора тільки познайомилися, того як їх звати добре пам'ятала. Смуглявого брюнета, який був на четверть орком, звали Галеон, а червоношкірих шатенів із рогами - Ронан і Беван, загадкової раси теффір. Обладунків та зброї при них не було - напевно, залишили в кімнатах. Даремно.
- Я прокинулася, а тебе немає. Встигла злякатися, та господар сказав, що ти пішла до
торгових рядів. І без мене! - Защебетала дівчина.
- Вибач. Але мені потрібно було зайти до гільдії магів ще за одним документом.
Боялася, що вони всі розійдуться, і прийдеться знов до них йти. А ти так міцно спала - не хотілося будити.
- Завтра без мене нікуди не йди. А якщо не буду прокидатися - дозволяю полити мене
водою з глечика.
- Домовились, - погодилась я, відчуваючи, що напівельфійка справді хвилювалась за
мене.
- Ти сідай поряд. Їсти хочеш? - потіснувшись запитав один із близнюків, та не чекаючи
моєї відповіді, махнув рукою, привертаючи увагу однієї з дівчат, що розносили їжу. Самостійно зробивши замовлення він знову звернувся до мене: - так що ти дізналася?
- Що дізналася? Навіть не знаю, чи буде воно вам корисним.