— А який зараз рік? — не терпілось лисому.
— Це не наша справа, — сказав шеф. — Що там у вас?
— Адам Сезар не значиться в системі. Немає такого чоловіка в країні. Навіть на Землі. І в запасниках теж не значиться.
— Ну, запасникам вік од роду…
— Ви справді гадаєте, що…
— Це не наша справа…
— Ота черепаха, звичайно, навіває…
— Хай собі. Давайте перевіримо його тут. — Старший повернувся до Сезара. — Даруйте, що довелося вас пеленати, — кивнув на зв’язані руки, відстебнув застібку, і гумовий широкий ремінь, зашелестівши, розпрямився і впав на підлогу. — Так ліпше. Зараз ми до вас підключимо прилади. Це недовго й нічого страшного.
— Будь ласка, шановні. — Сезар широко розвів звільненими руками.
Його швидко і вправно обліпили датчиками, одягли на голову щось на зразок корони з безліччю трубочок і тонких дротів.
— Не тисне? — спитав старший.
— Я звик, — милостиво усміхнувся Сезар.
— Що ж, тоді вмикайте, Картоне, — розпорядився шеф, і лисий поспішно клацнув тумблером.
Хвилю панувала мовчанка, тільки ледь чутно працювали двигуни авіетки. Сезар бачив, що лисий буквально прикипів до екрана — іншого, ніж спершу, — але що там діялось, не видно було, та, очевидно, щось неочікуване, бо брови лисого зійшлися в одну лінію і губи міцно стиснулися. Сеанс явно закінчився, та лисий для певності повторив його в інших режимах й аж тоді неохоче, навіть якось боязко вимкнув прилад.
— Ви чимось здивовані, Картоне?
— Та ні, шефе, я вже розучився дивуватись.
— Не вірите показникам?
— Що ви, шефе. — Лисий вимушено усміхнувся.
— Як здоров’я пацієнта?
— Цілком здоровий: і фізично, й розумово, й розумово…
— Симуляція?
— Виключено.
— Вживання препаратів?
— Виключено.
— Коефіцієнт?
— Слабенький, тобто середній. Сімсот дев’яносто шість. До кращої половини людства належить.
— Потенційні можливості?
— П’ять і шість десятих процента. Можна жити безбідно. А картки немає.
— Це не наша справа. Ми своє зробили. В клініці немає чого робити Адамові Сезару.
— Тоді — курс на найближче відділення координації суспільної рівноваги?
5
— Ім’я?
— Там написано.
— Ви повинні точно і коротко відповісти на питання. Бажано без емоцій, пояснень, розмірковувань. Точно на поставлене питання. Це не моя примха. Так вимагає систематика. Не захаращуються вузли машинної пам’яті зайвою інформацією. Ім’я?
— Адам Сезар.
— Рік народження?
— Тисяча дев’ятсот сорок восьмий.
— Місце народження?
— N, округ Шауберг, околиця номер тринадцять, ферма Колхауз. Але там було чотири ферми…
— Ясно. Де й коли вчилися?
— Грамон. Шістдесят шостий рік. Школа космічного пілотування. Три роки. Потім там же у вищій школі астронавтики.
— Місце роботи?
— База «Грамон».
— Спеціальність?
— Астронавт першого класу.
— Посада?
— Командир корабля «Глорія».
— З якого року літаєте?
— З вісімдесят шостого. За орбіту Місяця, мається на увазі.
— Курс вашого останнього рейсу?
— Міжгалактична станція «Кентавр-два».
— Мета?
— Доставка апаратури.
— Старт?
— Сімнадцятого лютого дев’яносто п’ятого року.
— Як проходив політ?
— Нормально.
— Стенограма польоту велася?
— Так. На базі і на кораблі.
— У вас не було відчуття, що сталась аварія?
— Здалося, що «Глорія» здригнулась. Справді, здалося, бо інакше б ми з вами не розмовляли.
— Як ви оцінюєте свій стан?
— Задовільний.
— Ви розумієте, що відбувається?
— Ну… не зовсім. Гадаю, що це сон?
— Не віриться, що за якусь мить опинились на Землі, та ще й у місцях свого народження?!
— Так. Не віриться.
— Ще які гіпотези?
— Можливі галюцинації. Це буває. Космос усе-таки. Потім минає.
— Ще?
— Можливо, психологи запланували якийсь експеримент.
— Без вашого відома?
— Так. Без мого відома. Може, це потрібно для успішного завершення польоту.
— Яку ж лінію поведінки ви обрали… гм, у своєму сні?
— Бути таким, як є.
— Усні?
— Так. Прийняти його за реальність.
— І не забувати, що це… сон?
— Ну, наскільки це можливо.
— Але ж це не та дійсність, яка б могла вам приснитись?
— То й що? Я ж той самий.
— Неминуче виникнуть протиріччя, хіба ні?
— Тоді я заспокоюватиму себе, що це — сон.
— Гаразд. Обміркуйте таку собі… божевільну ідею: ви й справді невідомо яким чином потрапили з польоту на Землю, і на Землі з дня вашого старту минуло, скажімо, півтори сотні років.