Пітер і Сіра Шкурка пробилися до Місячного Сяйва тоді, коли поні, захлинаючись, бив по воді ратицями. Потік збив його з ніг, і він одчайдушно намагався звільнитися з прив’язі. Сіра Шкурка перерізала повід ножем, якого дістала з сумки, і визволила поні.
Вони попливли. Велетень волав:
— Де ви поділися? Я врятую вас. Я не дам вам потонути.
Він так змінився завдяки чарівній пелюстці, що тепер його насамперед турбувала безпека друзів, а не власне становище.
— Де ви? — гукав він.
Джарра не бачив друзів, бо в цей час бистрина несла їх під столом. До того ж у нього самого було повно проблем — пропала печеня, у печі загас вогонь, під ногами валявся затоплений кухняний посуд. Велетень подряпав ногу об порожню консервну бляшанку і вдарився головою об здоровенний млинок на каву, що висів на стіні.
Пітер кликав Джарру, але його голос губився в клекоті води. Хвилі кидали їх у різні кінці кухні. Раптом вони потрапили у гігантський вир, який затягував їх все глибше й глибше у свою круговерть, звідки долинав страхітливий булькіт.
— Ми потрапили до зливної раковини, — закричав Пітер, який зрозумів, що то за булькіт.
Друзям пощастило, хвиля відкинула їх назад, і Місячне Сяйво спромігся видертися на край раковини й потяг за собою Пітера та Сіру Шкурку. Вони вчепилися за підпругу, а поні, упираючись міцними ногами в підлогу, витяг їх за собою. Вони кинулися в потік, що обминав раковину, і їх понесло до дверей, де всі потоки зливались у широку стрімку ріку, яка вихлюпувалася через поріг кухні в коридор. Пітер і Сіра Шкурка трималися за Місячне Сяйво, який плив з піднятою головою, роздуваючи ніздрі. Вони пірнули і виринули вже в коридорі. Бурхливий потік за мить викинув їх на подвір’я, вода розтікалася по землі.
Сіра Шкурка струсила воду з хутра. Пітер змок до нитки, але, опинившись на сонці, моментально висохнув. Він був убраний у синій оксамитовий каптан із золотими гудзиками, на голові знову мав капелюха з перами, а на ногах — чудові чоботи, сухі, не зіпсовані водою, які виблискували на сонці.
Сіру Шкурку не здивували зміни в його зовнішності:
— Штани псують весь твій вигляд, їх треба замінити. Тобі ще багато чого треба зробити, перш ніж ти станеш принцом.
Її урвав велетень, який вийшов із замку, обтрушуючи бороду, і вибачився за неприємності, яких їм завдав. Страшенно занепокоєний тим, що пропала його печеня, він поривався приготувати іншу страву.
— Не турбуйтесь за нас, — заспокоїла його Сіра Шкурка. — Наші продовольчі запаси я ношу у своїй сумці. Вже пізно, нам треба рушати.
— Але до того, як ми підемо, — мовив Пітер, — ви повинні випустити людей, яких замкнули в скриньки. Тепер ви добрий, а не злий і не повинні нікого ув’язнювати. Ви маєте допомагати всім мандрівникам і не перетворювати їх на схожих один на одного примітивів.
— Я збирався відпустити їх пообіді,— виправдовувався Джарра. — Зробимо це зараз. Ходімо.
Він попрямував до дверцят у стіні замку, за якими вузькі сходи вели до величезної підземної в’язниці, заставленої рядами маленьких скриньок.
Хлопчики, дівчатка, чоловіки і жінки, затиснуті в скриньки, перебували там у надзвичайно незручних позах. Побачивши Пітера і Сіру Шкурку, вони почали кричати:
— Допоможіть, врятуйте! Випустіть нас на волю!
— Зараз усіх випущу, — сказав велетень. — Нагодую і допоможу вибратися звідси.
Пітер і кенгуру допомагали Джаррі відчиняти скриньки. Вони бігали від однієї до другої, одмикаючи засувки, і допомагали людям ступати на землю. В’язні розминали свої закляклі руки й ноги, поки відчули, що можуть ними рухати знову.
Велетень вивів їх з в’язниці на сонячне подвір’я. Люди побачили сонце, хмари, дерева, і на їхніх блідих щоках з’явився рум’янець — вони були знову вільні.
— Нам час рушати, — мовив Пітер. — Попереду ще довгий шлях. Велетень Джарра догляне вас, нагодує і покаже дорогу додому.
— Так, я все зроблю. Їм нема чого більше боятися. Я їх не скривджу.
Пітер сів на Місячне Сяйво і помахав на прощання всім, хто проводжав його.
— Прощавайте! — гукнув він.
— Прощавай! — пролунало у відповідь.
— Бережіть себе, — крикнув велетень Джарра.
Місячне Сяйво помчав навскач, за ним стрибала Сіра Шкурка.
Розділ 6
Пітер і Сіра Шкурка потрапляють у полон до блідої відьми
Незабаром, коли вони спустилися в широку, порослу чагарником долину, Пітер відчув, що втомився. Він озирнувся й побачив, що Сіра Шкурка відстала од нього.
— Що трапилось? — вигукнув він.
Сіра Шкурка стрибала стежкою і нарешті всілася під деревом на узліссі.