Ось тепер мітла справді мчала. Перед ними виростав Місяць. Раптом відьма вивернула мітлу у неймовірний віраж. Пітер ледь утримався на місці. Якийсь об’єкт з освітленими ілюмінаторами промайнув повз них.
— Протри очі! Куди тебе несе? — заверещала відьма. — Ти бачив? — обернулася вона до Пітера. — Якийсь дурень у своєму супутнику мало не наскочив на нас. Зараз я його провчу.
Вона сердито смикнула мітлу, розвернула її й погналася за супутником, який робив свій черговий оберт навколо Землі. Відьма маневрувала, поки порівнялася з ілюмінатором.
З-за товстого скла на них перелякано дивився космонавт.
— Де твоє посвідчення, йолопе? — верещала відьма, насолоджуючись своєю грубістю. — Ти хотів нас переїхати! Таким водіям, як ти, можна довіряти лише дитячий візочок.
Космонавт дивився на них і не вірив своїм очам. Він намагався щось сказати у радіомікрофон, але від шоку не міг вимовити ані слова.
Раптом почав щось швидко говорити, неначе передавав надзвичайно важливе повідомлення.
— Земле, прийом.
— Що сталося? — почувся голос з радіоприймача.
— Поруч зі мною за ілюмінатором відьма й хлопчик. Вони обоє сидять на мітлі і дивляться на мене. Прийом.
— Ти захворів. Повторюю. Ти захворів. Це перевтома. Додай кисню. Потягни на себе важіль Б і відпусти його. Випий кави з фляги ЗА. Сфотографуй відьму і негайно передай знімок на Землю. Повторюю. Ти захворів. Візьми з полиці у лівому відсіку кабіни флакон з пігулками. Негайно прийми дві пігулки. Ти заснеш. Повторюю. Ти захворів.
Відьма постукала по склу ілюмінатора.
— Не звертай на них уваги, — верещала вона. — Ти абсолютно здоровий.
Пілот проковтнув дві пігулки й заснув.
— Відключився, тепер кілька годин буде спати, — мовила відьма й зазирнула в ілюмінатор.
— Що це там стоїть на полиці? Фляга з кавою?
— Так, — відповів Пітер. — Думаю, він не помітить, якщо ми трохи вип’ємо. Тут зверху є люк, можна легко проскочити всередину.
— Я б залюбки випила кави.
Відьма спрямувала мітлу до люка супутника. Вони відчинили люк і швидко стрибнули всередину, захопивши з собою мітлу. Пітер зачинив люк.
Відьма взяла з полиці флягу і налила дві чашки кави. Вони всілися й почали пити.
— В Америці готують смачну каву, — сказала відьма. — Пий швидше. На Місяці нас чекає багато роботи.
— Мене турбує доля цього чоловіка, — промовив Пітер. — Як ти гадаєш, коли він повернеться на Землю і розповість, що бачив відьму й хлопчика верхи на мітлі поруч з ілюмінатором, йому повірять?
— Ніколи не повірять. Вони скажуть, що це вигадки або що це йому приснилося. Коли з тобою трапляються дивні речі і ти розповідаєш про це людям, тобі ніхто не вірить. Якщо цей чоловік хоче, щоб йому повірили, він має збрехати й сказати: «Політ пройшов нормально». Ось тоді йому всі повірять.
— Давай напишемо йому записку, обоє підпишемося й пристібнемо її до його костюма.
— Давай, але треба поспішати. В тебе є папір і ручка?
— Ми вирвемо аркуш паперу з його записника, — сказав Пітер.
Поруч із космонавтом лежали блокнот і ручка.
Пітер вирвав аркуш і написав:
«Довідка.
Підтверджуємо, що відьма і хлопчик побували на супутнику і пригощалися кавою космонавта».
Він простяг довідку відьмі:
— Підпишіться.
Відьма надряпала свій підпис під текстом, Пітер також підписався. Вони пришпилили записку до костюма космонавта й вилізли з люка.
— Хотіла б я побачити його обличчя, коли він прокинеться й прочитає нашу довідку, — сказала відьма.
Вони сіли на мітлу.
— За моїм сигналом відштовхнися від супутника! — крикнула відьма. Вона зручно влаштувалася на мітлі і вигукнула: — Поїхали!
Пітер відштовхнувся ногою від супутника, і вони полетіли. Спершу мітлу водило з боку в бік, але відьма впевнено вирівняла її рух, і мітла помчала з шаленою швидкістю, немов автомобіль на перегонах. Місяць летів їм назустріч. Незабаром вони побачили гострі верхівки гір і просторі висохлі моря. Вони стрімко спустилися з безхмарного неба у величезний кратер, поверхня якого була вкрита камінням. Відьма злізла з мітли і почала завзято мести. Пітер зрозумів, що його допомога не потрібна, і вирішив оглянути місцевість. Він легко перестрибував через каміння й розщелини, бо на Місяці важив лише кілька фунтів.
Знизу почувся голос відьми. Вона кликала Пітера, бо натрапила на камеру, яка поверталася то ліворуч, то праворуч на дев’яносто градусів.
— Давай сфотографуємося з тобою на згадку, — запропонувала відьма хлопцеві, коли він підійшов до неї. — Стань поруч і усміхайся, тільки-но ми потрапимо в об’єктив.