Камера повільно поверталася.
— Усміхаймося! — вигукнула відьма, і вони застигли із сліпучими усмішками на вустах.
— Цей знімок стане сенсацією на Землі,— сказала відьма. — Він з’явиться на перших шпальтах усіх газет. Не будемо чіпати цю камеру, я чую, як звідти лунає: біп, біп, біп, — це значить, що вона передає знімок на Землю. До того ж у мене цих камер хоч греблю гати.
Вона взяла мітлу, попідмітала навколо, пересунула кілька камінців, щоб надати ландшафту охайного вигляду, і заходилася лагодити щось у мітлі, готуючись до зворотної дороги.
— Сьогодні ми трохи затримались, — пояснила вона Пітеру, — тому під час польоту на Землю я хочу встановити рекорд швидкості. Якщо почнеш мерзнути, загорнися в поли мого плаща. Стартуватимемо он з того стрімчака, — і вона показала на верхівку скелі, що височіла над ними.
Оскільки на Місяці їх вага була незначною, вони легко видерлися на скелю. Це забрало лише кілька хвилин. Пітер згадав про зразки місячного грунту, які привезли на Землю космонавти. Він зачерпнув жменю камінців під ногами і поклав їх до кишені.
«Подарую своїм друзям», — вирішив він.
— Послухай, — сказав Пітер відьмі. — Ти помітила, що Армстронг і Олдрін дуже незграбно пересувалися по Місяцю?
— Помітила. Їм треба було покласти свинцю в кишені, от і все. Ходімо!
Після старту мітла пірнула із скелі вниз, у долину, і вони мало не врізалися у дно висохлого моря. Пітер встиг побачити величезні ущелини на пласкій поверхні Місяця, в глибині жеврів вулканічний вогонь.
Мітла набирала стартову швидкість — півтори милі на секунду — і почала віддалятися од Місяця. Швидкість усе збільшувалася, на ручці мітли був спідометр, і відьма безперервно заглядала на нього.
— Ми летимо із швидкістю двісті п’ятдесят миль на годину, — сказала вона, — плюс-мінус півмилі.
Пітер почав мерзнути. Він загорнувся у поли відьминого плаща і заплющив очі. Раптом він почув зойк:
— Тримайся міцніше!
Мітла почала вибрикувати, як дикий кінь, він утримався на ній лише тому, що був управним вершником.
— Ми входимо в атмосферу Землі на дуже великій швидкості! — вигукнула відьма. — Стрибаємо, мов камінці по поверхні води. Треба зменшити швидкість, інакше згоримо.
Мітлу огорнуло полум’я. Відьмі опалило брови. Вогняний струмінь обминув Пітера, бо він причаївся за старою, але хлопець відчув його гаряче дихання. Мітла пірнала в атмосферу, мов дельфін.
— Щоб зменшити швидкість, доведеться облетіти Землю кілька разів! — прокричала відьма. Вони зробили три оберти навколо земної кулі, аж поки швидкість зменшилася. Потім відьма розстебнула гудзики свого плаща, і він розкрився над ними, як парашут.
— Спускаємось.
Мітла увірвалася в шари атмосфери, наче метеор, залишаючи за собою довгий вогняний хвіст. Вони промчали над хижею, зробили ефектний виток і приземлилися біля її порога.
— Ось що буває, коли перевищуєш швидкість, — мовила відьма, злазячи з мітли. — Я ніколи не довіряла швидкості і не зміню своєї думки. Через непотрібну браваду я спалила собі капелюха й обпалила брови. Тобі повезло, що ти сидів ззаду.
— Там теж припікало, — відповів Пітер. — Мені, здається, обпекло палець.
Сіра Шкурка вистрибнула з хижі їм назустріч.
— Я подумала, що це падає на Землю комета, — сказала вона. — Що сталося?
— Відмовили гальма, — пояснила відьма.
— Ця мітла не здатна літати в небі, — сказала Сіра Шкурка. — Вам треба замінити її на нову.
— Дурниці,— мовила відьма й зайшла в хижу. Сіра Шкурка приготувала їм чай. Займався світанок. Небо на сході було яскраво-рожеве.
— Вип’ємо чаю і рушаймо, — сказав Пітер.
— Куди це ви зібралися? — спитала відьма. — Можете залишатися в мене скільки хочете.
— Я шукаю прекрасну принцесу, — пояснив Пітер. — У нас попереду ще довгий-довгий шлях. Нам треба йти. Сподіваюсь, ми ще зустрінемося.
— Я теж так думаю, — сказала відьма, яка під дією чарівної пелюстки стала приємною старою дамою.
— Ви коли-небудь чули про прекрасну принцесу? — запитав Пітер.
— Ні,— сказала відьма. — У своєму житті я лише одного разу зустріла принцесу. Вона намагалася скинути мене зі свого підвіконня, тому я зірвала з її голови корону й кинула в озеро. Тепер вона не вийде заміж, поки знайде її.
— Хіба можна робити такі жахливі речі? — запитав Пітер.
— Тоді я ще була злою відьмою і робила страшні речі, причому то було зовсім недавно, але тепер я інша. Я ніколи вже так кепсько не поводитимусь. Якщо ненароком щось почую про прекрасну принцесу, повідомлю тебе.