— Сідайте на хвилинку і відпочиньте, — сказав баньїп. — До обіду я вас не вбиватиму, отож розслабтеся, почувайтеся як удома. А я тим часом оббіжу замок та й віджену людей і тварин, які надто наблизилися до нього. Я довго не затримаюсь, хвилин зо двадцять, не більше. Потім поснідаємо. Я завжди приношу з собою холодний сніданок. Сьогодні на сніданок смажені жаби — смакота! — і він облизнувся. — Коли повернуся, розповім вам про себе, а тоді ви почнете тікати. Я не люблю збивати тих, хто не тікає. Вам я дозволю відбігти на п’ятдесят ярдів, а потім змию вас за межі королівства. Кращої долі для себе не просіть.
Він підвівся і почав підстрибувати, щоб розім’ятися. Баньїп справді був дивовижною істотою. На шиї завдовжки двадцять футів стирчала голова. Вона крутилася в нього, як у качки, він хвацько повертав її назад і бачив усе, що діється за спиною. Він був огрядний і неповороткий. Походжаючи, тримав свій хвіст, схожий на кенгурячий, звислим, а коли доводилось бігти, хитався, як перевантажений корабель під час хитавиці.
Баньїп побіг по широкій дорозі, яка оперізувала замок. Щоразу, коли він підстрибував, його шия висувалася вперед, а коли ноги торкалися землі, вона рухалася назад. Баньїп був схожий на жирафа з короткими, мов у ведмедя, ногами. Біжачи, він голосно ревів. З його ніздрів вилітали струмені води, які блискучими дугами наздоганяли худобу і збивали її з ніг.
Він спрямовував струмені то з однієї, то з другої ніздрі з такою силою, що худоба летіла шкереберть. Тварини, похитуючись, спиналися на ноги й фуркали.
Переслідуючи свої жертви, баньїп міг легко втопити їх у воді, але в худобі й конях він не вбачав небезпечних супротивників, тому лише відкидав їх подалі від дороги. Інакше поводився, коли мав справу з вершниками — рицарями й принцами. Тоді вдихав повні груди повітря й завдавав їм невідпорного удару. Рицарі у важкій амуніції нападали на нього з піками напереваги, вигукуючи войовничі кличі. Струмінь води одразу ж вражав коня й вершника, і вони з гуркотом падали на землю. Коли вода спадала, навкруги валялась розкидана зброя і стирчали поламані ноги. Мало хто виживав після такої водяної атаки. Більшість рицарів гинули, бо їх тягли на дно важкі лати.
Цього чудового дня поблизу не було ні рицарів, ні принців. Важкою ходою баньїп повертався, задоволено посміхаючись. За ним, чмихаючи брели корови.
— Ну, як у мене це вийшло? — закричав він хвалькувато. — Бачили, як я, легенько дмухнувши з правої ніздрі, підкинув тих корів угору?
— Я думав, що ви жорстокий, — сказав Пітер, — але бачу, що корови зовсім не постраждали.
— Кожному, хто наблизиться до замку, добряче перепаде від мене, — заявив баньїп. — Ви не можете собі уявити, скільки рицарів і принців прагнуть одружитися з прекрасною принцесою. Сьогодні ще спокійний день. Оце тільки вас двоє, а більш нікого. Сюди з’їжджаються з усього світу. В наші дні прекрасна принцеса — велика рідкість. Копальники могил, ховаючи убитих, цілодобово працюють у нас, навіть в суботу і неділю. Правда, в неділю їм дозволяється відвідати церкву.
Баньїп сів під деревом і розгорнув свій сніданок.
— Чи немає у вас перцю й солі? — запитав він Сіру Шкурку. — Кухар цього замку — безвідповідальна людина. Терпіти не можу смажених жаб без перцю і солі.
Сіра Шкурка витягла з сумки сільничку й перечницю і простягнула баньїпу.
— Зручна в тебе кишеня, — зауважив той і провадив далі: — Який сенс пропонувати вам їсти, коли через годину я вас уб’ю? Якщо ж у вас є щось смачненьке, віддайте ліпше мені, я з’їм усе те о третій годині, коли п’ю чай. А зараз, аби згаяти час, розповім вам історію свого життя.
Розділ 11
Історія, яку розповів баньїп
— Вас дивує, чому я не викидаю з ніздрів полум’я і дим, — почав баньїп, проковтнувши чергову порцію жаб’ячих лапок. — Мені це не подобається, ось чому.
А історія моя ось яка. Я народився в болоті, всі баньїпи народжуються в болотах. Мої батьки були звичайними баньїпами без особливих талантів. Тато, бувало, так ревів ночами, що лякав усіх довкола. Вдень він рибалив і полював на тварин, що приходили на водопій. Ми жили добре. Але тато страждав від того, що не був поважною особою. Інші баньїпи жили в гарних печерах з підлогами, вистеленими болотною травою. Ми ж мешкали у лігві, де замість підлоги було багно. Мама й тато вирішили, що, коли я зумію обійняти посаду сторожа прекрасної принцеси, вони стануть поважними особами. Це відповідальна посада, і тато міг би пишатися нею. Іншого виходу не було.
Отож він послав мене до школи драконів, де драконенят вчать стерегти прекрасну принцесу. Директором школи був старий рицар на ім’я Святий Георгій. Ви чули про такого? Колись він виграв жорстоку битву з драконом. Святий Георгій навіть стверджує, що вбив його. Не знаю, так це було чи ні. Єдиний правдивий вислів в його устах — це «Добрий день».