Баньїп клацав здоровенними зубами, як мечами, кусаючи уявних супротивників праворуч і ліворуч. Сіра Шкурка встромила свої гострі пазури йому в боки, баньїп голосно зойкнув і замовк.
Він видерся на гору і, оскільки не вмів брикатися, незграбно стрибав і смикався, намагаючись скинути Сіру Шкурку. Кенгуру міцно стиснула задніми лапами його боки і, піднявши передню лапу, вигукувала:
— Гоп-гоп-гоп!
Це так образило баньїпа, що він ледь не вивернувся навиворіт, намагаючись скинути її на землю. Він повернув шию, подивився на свою спину, де сиділа Сіра Шкурка, і глибоко вдихнув, збираючись змити її звідти. Кенгуру ковзнула вперед і всілася верхи на шию чудовиська, обхопила його голову лапами й закинула її назад так, що струмінь води, що мав вразити Сіру Шкурку, влучив у його власний хвіст, який затріпотів, мов очеретинка під ударом струменя води.
Баньїп розгубився. Тепер його атакували спереду і ззаду. Він заволав у відчаї, знову набрав повітря в груди, але Сіра Шкурка стиснула йому горло, і вода вихлюпнулася назовні.
Баньїп задихався. Він повалився на землю і прохрипів:
— Конаю!
Сіра Шкурка відпустила його і стала поруч з Пітером. Вони чекали, поки баньїп отямиться.
— Ти була немилосердна до нього, — сказав Пітер, якого непокоїло важке дихання баньїпа.
— Але ж він збирався бути немилосердним до нас, — мовила Сіра Шкурка. — Я хотіла провчити його. Люди навіть не уявляють, як кенгуру вміють битися. Не забувай, що він хотів убити нас.
— Те, що він говорив, ще нічого не означає. Ти позбавила його почуття власної гідності. Ти принизила його. Це жахливо. Я дав би йому чарівну пелюстку, і він став би добрим. А тепер подивись на нього.
Баньїп справді виглядав пригніченим, але швидко отямився й почав дорікати Сірій Шкурці за її неспортивну поведінку.
— Ти не повинна була користуватися такими прийомами, нападаючи на мене, — скиглив він. — Рицарям таке не дозволяє виховання, вони нападають відкрито, вигукуючи бойові кличі. Їм ніколи не спаде на думку стрибати мені на спину. Ні рицарі, ні принци такого не роблять.
— А я кенгуру.
— Це правда, — визнав баньїп. — Мене не вчили битися з кенгуру. Гадаю, що якби я бив по тобі вогнем, а не водою, я б подолав тебе.
Сіра Шкурка збиралася посперечатися з ним, але тут утрутився Пітер.
— Перед тим, як ви уб’єте нас, прийміть, будь ласка, від мене подарунок, — звернувся він до баньїпа.
Баньїп завагався, а тоді сказав:
— Розумієте, коли я був маленький, мати казала мені: «Ніколи не бери подарунків від незнайомих чоловіків, що їздять на велосипедах». Так вона казала. Я не знаю, брати чи не брати.
— У мене ж немає велосипеда, — мовив Пітер.
— Правильно. Добре, я візьму, але це, звичайно, не означає, що я не буду вас убивати. Розумієте, мені платять п’ять доларів на тиждень саме за те, що я вбиваю принців і рицарів. Мій обов’язок — не допустити того, щоб визволили прекрасну принцесу. Ну, який же подарунок ти хочеш мені зробити? Я вб’ю тебе після того, як подякую за нього.
— Це лише пелюстка, але вона чарівна, — промовив Пітер. — Вона ощасливить вас.
І хлопець вручив баньїпу пелюстку.
Баньїп узяв пелюстку і почав її здивовано розглядати. Подарунок спочатку видався йому досить нікчемним. Та раптом баньїп замислився. Зник безжалісний вираз його обличчя, жорстокий погляд пом’якшав. Стало помітно, що в цій недоладній голові відбуваються великі зміни. Він озирався, наче навкруги коїлося щось неймовірне.
— Ви відчуваєте себе щасливим? — запитав Пітер.
— Як ніколи в житті.
Вражений, він подивився на Пітера.
— Ти найпрекрасніший принц з усіх, кого я зустрічав. Невже я хотів тебе вбити? Зараз я ні в якому разі не зміг би цього зробити. Я щиро жалкую, що намагався знищити Сіру Шкурку. Я кохаю її.
— Правда? — спитала Сіра Шкурка, витягла люстерко із сумки і зазирнула в нього. А тоді підняла лапку і зачесала хутро за вухо.
— Подумати тільки! Проте це не дивно, я завжди була досить гарненька.
— Знаєш, що зробила з тобою чарівна пелюстка? — запитав Пітер баньїпа, не звертаючи уваги на слова Сірої Шкурки.
— Ні.
— Вона зробила тебе любим і потрібним. Тепер люди не боятимуться тебе, а любитимуть.
— Мене ніколи ніхто не любив, — сумно мовив баньїп.
— Тепер любитимуть.
— Мені теж хочеться тобі щось подарувати, — сказав баньїп. — Що я можу зробити приємного для тебе?