— Ти можеш допомогти мені,— мовив Пітер. — Я маю дізнатися, чому ув’язнена прекрасна принцеса. Мені треба поговорити з нею. Як це влаштувати?
Спершу баньїп злякався, але чарівна пелюстка, яку він тримав у руці, почала діяти на нього — і страх минув.
— Принцеса з радістю зустрінеться з тобою, я в цьому певен. Я нікому не казав, що вона дуже нещасна дівчина. Тебе буде важко провести в замок, а поговорити з принцесою ти зможеш лише в її кімнаті. Я часто супроводжую її під час прогулянок верхи, але нас завжди стережуть солдати. Треба подумати, як тобі пробратися в замок.
Він почухав потилицю й замислився.
— Ось що ми зробимо, — сказав він, звертаючись до Пітера. — Щоранку брама замку відчиняється і з’являються два солдати, які сурмлять підйом. Далі вони опускають міст і стають на варту. Після сніданку я підходжу до воріт заїдку і питаю дозволу пройти до короля (щоранку я звітую йому про кількість рицарів і принців, які намагалися визволити прекрасну принцесу). Обидва солдати йдуть до короля й сповіщають, що я чекаю прийому. Потім вони повертаються й повідомляють, що король прийме мене. Іноді, звичайно, він буває дуже зайнятий, тоді я йду геть. Але це буває рідко. Майже завжди король зустрічається зі мною. Отже, солдатів немає хвилин із десять, за цей час ви маєте пробігти через міст і проскочити у замкову браму. Коли потрапите в замок, пройдете коридорами і підніметеся сходами до кімнати принцеси. Її кімната з голубими фіранками он там, аж на верхівці башти. — Баньїп показав хвостом на вікно, яке Пітер помітив, ще коли вперше побачив замок. — На вашому шляху до кімнати принцеси буде безліч коридорів. Глядіть, щоб вас ніхто не помітив. Якщо король чи королева викриють вас, вам не зносити голови. Негайно ховайтеся, тільки-но почуєте кроки. Назад вибирайтеся самі. Пам’ятайте: в обід браму зачиняють і піднімають міст.
— Якось виберемося, — мовив Пітер. — А зараз підемо в ліс і влаштуємося там на ночівлю. О сьомій ранку будемо тут.
— Чекатиму на вас, — сказав баньїп.
Розділ 13
За брамою замку
Наступного ранку, коли з’явився баньїп, Пітер і Сіра Шкурка вже сиділи під великим деревом. Сонце світило, і верба, що росла біля рову, опустила свої віти у воду. З лісу долинав сміх кукабарри, а в гаю, по той бік дороги, співав лірохвіст.
Баньїп сів поруч з ними.
— Я не спав цілу ніч, хвилювався за вас, — сказав він. — У замку повно солдатів і різного люду, там кухарі і покоївки, фрейліни й придворні. Лише відчайдушний сміливець наважиться пройти до прекрасної принцеси. Два величезних доги стережуть вхід до її кімнати. Чи не краще було б вам відкласти цю справу на день чи два? Мене вжахає думка, що когось із вас можуть вбити.
— Горбань Мик мене вчив: «Ніколи не відкладай справу на завтра». Відкладай, не відкладай, ніщо від цього не зміниться, — сказав Пітер. — Отож піду до замку сьогодні. Не хвилюйся, я беру з собою Громовика, — і він показав баньїпу скручений батіг, що лежав поруч з ним на землі.
— А я швидко бігаю, — мовила Сіра Шкурка. — Ці доги нізащо мене не наздоженуть.
Вони почули скрегіт заіржавілих блоків. Підйомний міст почав повільно опускатися.
— Брама відчиняється, — прошепотів баньїп. — Ховайтеся швиденько за дерево.
Масивні ланцюги, на яких тримався міст, тремтіли під вагою громіздкої споруди, яка повільно опускалася, поки вперлася у берег рову неподалік великого дерева. Почувся грюкіт засувів, і величезна брама відкрилася навстіж.
З’явилися два солдати в коротких шкіряних куртках з мечами на поясі і з сурмами в руках. На мості вони підняли сурми й засурмили. Злякавшись, кукабарри перестали сміятися, а чомги, що плавали у рові під вербою, пірнули у воду, лишивши за собою кола, що повільно розходилися по поверхні води.
— Я йду, — поспішно сказав баньїп. — Рушайте за моїм сигналом.
Великий і огрядний, він попрямував до мосту. Земля стугоніла від його важкої ходи.
— Цікаво, витримає його міст чи ні? — промовила Сіра Шкурка.
Міст таки здригнувся, коли баньїп ступив на нього, але це був міцний міст, і до того ж баньїп ходив по ньому сотні разів. Коли він наблизився до брами, солдати попросили його зачекати, щоб доповісти королю про його появу. Як тільки вони пішли, баньїп махнув хвостом і Пітер та Сіра Шкурка чимдуж побігли до нього через міст. Пітер міцно затис у руці Громовика.
— Тепер мерщій до замку, — квапив їх баньїп. — Ідіть коридором ліворуч. Цим ходом майже ніхто не ходить. Звідти ви знайдете дорогу до кімнати принцеси.
Пітер і Сіра Шкурка кинулися в замок і побігли коридором ліворуч. Їх не помітили, хоча в кінці великого залу, напроти входу, Пітер побачив групу солдатів, які виходили задніми дверима, що вели на подвір’я. Солдати весело сміялися і не помітили двох непроханих гостей.