— Обшукайте кімнату, — наказав капітан — огрядний чоловік з грубим неголеним обличчям. — Це остання кімната. Він має бути в ній. Скидайте цей мотлох сюди. Він десь тут ховається.
Незабаром солдати підійшли до коробок, накиданих у кутку. Вони перенесли їх туди, куди вказав капітан, і побачили Сіру Шкурку. Вона мовчала й поводилась так, що їм і на думку не спадало, що кенгуру вміють розмовляти з тими, хто розуміє й поважає дух лісу. Вона була така сама, як звичайні кенгуру, з яких готують їжу для свійських тварин і на яких люди полюють задля, як то кажуть, спортивного інтересу.
Солдати схопили Сіру Шкурку, одягли їй на шию зашморг і витягли на середину кімнати, де стояв розлючений капітан.
— Що це таке? — заволав він. — Де фермер, який привів її сюди?
— Схоже на те, що він кинув її,— сказав якийсь солдат. — Його немає в кімнаті.
— Він привів її в замок, щоб продати на кухню, — мовив інший. — Вони тікали разом. Фермер ховається десь у замку. Мабуть, він кинув тварину, яка й забилася сюди з переляку.
— Так воно, певно, й було, — погодився капітан. — Все ж ми поведемо її до короля і послухаємо, що він скаже.
Вони потягли Сіру Шкурку сходами вниз і завели до королівських покоїв. Король сидів на прикрашеному дорогоцінними каменями троні в оточенні рицарів і придворних, які мали на думці одне: чим би його улестити?
— Де фермер, який привів цю істоту до замку? — запитав король.
— Ми не можемо його спіймати, ваша величносте, — промовив капітан. — Він, мабуть, покинув замок разом з іншими фермерами.
— Нам треба остерігатися принців і рицарів, — заявив король і запитав: — А не може той фермер бути замаскованим принцом?
— Ні! Ні! — вигукнув капітан. — То нікчемний злидар у латаному одязі. Він не може бути принцом. Я думаю, він хотів лише побачити прекрасну принцесу. Певно, він дуже бідує, якщо хотів продати це жалюгідне створіння на суп.
— Мабуть, — сказав король, оцінюючи Сіру Шкурку гострим поглядом. — Кенгуру являють собою якусь цінність? — поцікавився він, а відтак прибрав картинної пози і поправив на голові корону. — Чи вартий чогось суп із кенгуру?
— Нічого не вартий, ваша величносте, — відповів капітан. — З кенгуру переважно виготовляють їжу для свійських тварин. Хутро теж має певну вартість.
— Добре, — мовив король. — Збудуйте для неї загін на подвір’ї і тримайте її там, доки я зв’яжуся з надійними агентами фірми «Їжа для свійських тварин».
У своєму нотатнику він зробив запис: «Продати кенгуру і на ці гроші купити кілька кенгуру. Можливий прибуток через шість місяців — сорок доларів».
Ця цифра задовольнила короля. Сіра Шкурка, яка зблідла під хутром на згадку про їжу для тварин, за виразом його обличчя зрозуміла, що протягом кількох діб їй ніщо не загрожуватиме.
Їй було дуже сумно. Вона згадувала дні, коли вони разом з Пітером і Місячним Сяйвом бігали лісом; тепер їй здавалося, що ті дні ніколи не повернуться. Вона опустила лапку в сумку, стиснула чарівну пелюстку й заспокоїлася.
— Заберіть її звідси! — наказав король, скінчивши свої підрахунки. — Зробіть загін і киньте їй сіна.
Сіру Шкурку витягли надвір. Капітан загадав своїм солдатам спорудити невеличкий загін під стіною замку. Вони збудували високу огорожу з колючого дроту, перестрибнути яку без розгону було неможливо, а розігнатися не було де, загін вийшов зовсім малий. До того ж не було ніякого піддашка, де можна було б сховатися від дощу та сонця, не було соломи, щоб лягти, Сіра Шкурка мала спати на голих каменях.
Солдати жбурнули їй купу сухої трави й пішли.
Кенгуру скублилася на своєму хвості і задумалася про те, чи зумів Пітер врятувати прекрасну принцесу.
— Сподіваюсь, вони не забудуть про мене, — прошепотіла вона.
Розділ 14
Прекрасна принцеса
Пітер переліз через підвіконня і опинився у великій кімнаті, розкіш якої приголомшила його. Ніколи раніше йому не доводилося бувати в таких покоях. На стінах висіли дорогоцінні гобелени й картини, підлогу вкривав перський килим. Біля стіни стояв столик, на якому містилася колекція чудових каменів. Там були опал і яшма, димчастий кварц, закам’яніле дерево, болотний агат, бурштин і хризопраз.
На килимі ручні кроленята бавилися. Ластівки спорудили свої вапнисті гнізда прямо під стелею. Пташки приносили комах своїм пташенятам.
У глибині кімнати на книжкових полицях Пітер помітив три томи «Володаря кілець». Там стояли всі «Нарнійські хроніки», «Аліса в Країні Чудес», «Острів скарбів» і багато книжок про коней. На верхній полиці біля вази з польовими квітами спав, згорнувшись, опоссум. Мальтійський тер’єр, кошлатий, як вовняний килим, спочивав на канапі.