«Правильно, — погодилася на це королева. — Ось дочка сера Реджинальда Мальтраверса вже склала іспити, а їй лише п’ятнадцять років. Тепер багатий і вельможний принц хоче одружитися з нею».
«Ганьба!» — зробив висновок король.
— Я часто плачу, — оповідала Лована, — бо знаю, що не складу іспитів і буду ув’язнена усе своє життя, якщо ви не врятуєте мене.
— На мою думку, ви дуже розумна дівчина, — сказав Пітер. — Досить подивитися на вас, щоб зрозуміти це. Я заберу вас звідси, а коли ви підростете, ми одружимося і будемо жити разом з горбанем Миком. Ви допомагатимете нам готувати сніданок, годувати тварин і птахів. Ми прибиратимемо в хижі, стелитимемо ліжка і пригощатимемо гостей чаєм. Ми дістанемо вам поні, такого, як Місячне Сяйво, і щодня будемо їздити лісом. Я навчу вас рубати дрова для вогнища і смажити на вугіллях м’ясо. Ми прочитаємо сотні книжок.
— Чудово, — вигукнула Лована. — Мені ніколи не дозволяли робити такі речі, а я страшенно хочу їх робити. Я з радістю рубатиму дрова і смажитиму м’ясо на вугіллі. Зараз, коли я хочу їсти, то дзеленчу в дзвіночок. Бачите, он ті дзвіночки.
На полиці поруч із ліжком принцеси Пітер побачив низку дзвіночків, схожих на тронки.
— Кожний призначається для окремої особи, — пояснила Лована. — Найбільший — для кухаря, оцей — для покоївки, найменший — для мого вихователя. Сьогодні я маю подзвонити йому, коли вивчу всіх дослідників Австралії. Вранці я маю перелічити їх своєму батькові. Скажіть, якщо нам дозволять одружитися, я справді зможу готувати вам і горбаневі Мику їжу, доглядати вас, коли заслабнете, їздити верхи на Місячному Сяйві, годувати пташок і тварин?
— Ви все це робитимете, а ми вдвох будемо допомагати вам. Ми завжди допомагаємо один одному. Лише тоді, коли хворітиму, я не зможу допомагати вам, будете поратися самі.
— Яке у вас чудове життя! — мовила Лована. — Які ви щасливі!
— Так, ми щасливі, — сказав Пітер. — Але зараз я дуже хвилююся за долю Сірої Шкурки. Я б хотів, щоб ви чимскоріше склали іспити і були вільною. Тоді ми зможемо піти й розшукати її.
— Складність у тому, що я не дуже кмітлива, — сумно зауважила Лована. — Я ніколи не складу іспитів.
— Складете, — запевнив її Пітер. — Послухайте, в мене є для вас подарунок.
Він витяг з торбинки, що висіла в нього на шиї, чарівну пелюстку і простягнув її Ловані.
— Візьміть. Затисніть її в руці. Прошу вас. Це надзвичайно гарний подарунок. От побачите.
Лована взяла пелюстку і міцно затиснула її в руці. Поступово вона стала перетворюватися на справжню принцесу. Її очі радісно блищали, на вустах грала зворушлива усмішка, яка до сліз розчулила Пітера.
Ледве-но хлопець дав принцесі пелюстку, як сам він теж змінився — став сильним, шляхетним і відважним.
— Ви стали зовсім іншим, — сказала Лована.
— Здається, що так. Як ви себе почуваєте?
— Казково. Я хочу негайно скласти іспити й отримати атестат. Цікаво, що це зі мною сталося?
— Вас відтепер люблять, і ви потрібні,— сказав Пітер. — Ви складете всі іспити. Покличте вихователя.
— Зараз. Заховайтеся в моїй спальні, а я подзвоню йому.
Вона зачинила за ним двері спальні й задзеленчала у маленький дзвіночок.
Вихователь не змусив себе чекати. Лована ще тримала дзвіночок, а він вже стукав у двері.
— Заходьте, — запросила його принцеса.
До кімнати увійшов згорблений чоловік у чорному забрудненому крейдою сюртуку. Окуляри в металевій оправі сиділи в нього на самому кінчику носа, так, щоб він міг дивитися поверх них.
— Ваша високість скінчили заняття? — запитав він.
— Я скінчила їх назавжди, — відповіла Лована. — І хочу зараз скласти випускні іспити. Дайте мені, будь ласка, контрольні роботи.
— Але ж, ваша високість, — заперечив вихователь, — ви самі добре знаєте, що вже тричі провалювали іспити. Ви, безперечно, ще не готові до складання іспитів. Розумієте, сидіти перед розкритою книгою ще не означає вчитися. Треба вміти зосереджуватися. Крім того, я певен, ви не знаєте, коли було страчено Карла І. А хто такий Вот Тайлер? А яка різниця між мисом і півостровом?