Але Пітер суворо сказав:
— Я заручився словом короля, що маю виконати лише три завдання, аби одружитися з принцесою Лованою.
— Боже мій! — вигукнув король. — Ви мені коштуєте стільки грошей, скільки не коштував жоден інший претендент.
— Оскільки всіх моїх попередників ви вбили, — зауважив Пітер, — я, безумовно, коштую вам дорожче, ніж вони. До того ж, ви привласнили їхні гроші, коли розправилися з бідолахами. Баньїп мені все розповів.
— Баньїп — відомий брехун! — заревів король. — Я вб’ю його.
— Гадаю, ви цього не зумієте зробити, — мовив Пітер. — Він наш друг.
Король не знайшов слів у відповідь. Він кинув останній заздрісний погляд на корону і пішов до королеви, щоб розповісти їй про все.
Королева в цей час підглядала у замочну щілину. Пітер справив на неї чудове враження. Його поведінка свідчила про добре виховання. Він, безумовно, сподобається сусідам. Королева відсахнулася від дверей, коли король відчинив їх, а потім кинулася до Пітера.
— Любий, — мовила вона, — у вас казковий вигляд. Цікаво, у що вбереться моя люба донечка? Піду подивлюся на неї. Бувайте.
Королева зникла, перш ніж король устиг нагримати на неї за те, що вона підглядала в замочну щілину.
Одержавши батьківське благословення, Пітер і Лована вирушили у своїх весільних справах.
У день весілля Пітер, лаштуючись у дорогу додому, вичистив і осідлав Місячне Сяйво. Лована вибрала для себе в королівській стайні найкращу кобилицю — білу і таку за розміром, як і Місячне Сяйво. Сідло, зроблене зі шкіри найвищого гатунку, було інкрустоване дорогоцінним камінням.
Горбань Мик готувався їхати на Вогнексі. Він закріпив на ньому звичайне сідло об’їжджувача і сказав, що не має часу вишукувати якісь «особливі» обладунки.
Цих трьох коней прив’язали до великого дерева. На шиях у них висіли мішки з подрібненим сіном, яке вони мирно жували. Народ сунув мостом до замку, де мало відбутися весілля. Найбільший зал замку не здатен був умістити всіх прибулих. В усьому королівстві ферми дуже бідували. Тому народ, що зібрався в замку, був нужденно вбраний. Проте в натовпі траплялися рицарі та принци з інших королівств, що їх привела на весілля заздрість до Пітера, який спромігся виконати всі завдання батька Ловани. Вони в’їхали на подвір’я замку верхи на гарних конях зі знаменами в руках.
Ніхто з них не звертав уваги на баньїпа, який виступав у ролі церемоніймейстера і давав накази:
— Не штовхайтеся, будь ласка. Не поспішайте. Зачекайте. Сюди, будь ласка. — Баньїпу кортіло показати свою майстерність і скинути пихатих рицарів з коней струменями води з обох ніздрів, але відтоді, як Пітер дав йому чарівну пелюстку, він нікому не завдавав шкоди.
У кутку двору збудували подіум, на якому височіло кілька тронів, повернутих до вівтаря. Єпископи у довгих білих шатах, з митрами на головах стояли окремою групою, обговорюючи бідність своєї пастви та жалюгідні пожертви, що надійшли від неї минулої неділі.
По обидва боки подіуму вишикувалися сурмачі. Коли всі зійшлися, вони так голосно засурмили, що дехто натягнув капелюхи на вуха.
Сурмачі засурмили вдруге, і баньїп оголосив:
— Король і королева.
Рицар, який колись зумів утекти від нищівних струменів баньїпа, з переляку впав з коня.
Король і королева вийшли з бокових дверей і сіли на найліпші трони. Народ стримано привітав їх. У відповідь король підніс руки вгору й зімкнув їх у привітанні — по-діловому, але з гідністю.
І тут баньїп урочисто проскандував:
— Принцеса Лована і принц Пітер!
Усі почали кричати і не змовкали, поки молодята сіли на трони, які значно поступалися оздобленням королівським.
— Сіра Шкурка і горбань Мик! — вигукнув баньїп.
Увійшли друзі Пітера. Сіра Шкурка, маючи за вухом рожеву мальву, справляла враження вельми гречної особи. Горбань Мик у штанях для верхової їзди і зі шпорами на чоботях хоч і не був схожий на вельможного пана, виглядав як найкращий у світі вершник. Вони сіли на трони, які вже давно треба було вижбурнути на смітник. Лована й Пітер не були в цьому винні. Як організатор весілля за вигляд тронів відповідав король.
Баньїп тільки-но збирався оголосити церемонію весілля відкритою, коли спалахнула блискавка. В крутому віражі, із свистом розтинаючи повітря, перед подіумом приземлилася відьма. Її волосся зайнялося полум’ям. Вона була така переобтяжена фотоапаратами, що мітла ледь витримувала цю вагу. Відьма вже зробила дистанційний знімок подвір’я замку з Місяця і тепер поривалася зробити кілька фото зблизька. Вона прилаштувала перед подіумом два чи три апарати на триніжки і почала неймовірно швидко знімати зі спалахом. Спалахи були надзвичайно гучними і такими яскравими, що сонце виглядало тьмяним у порівнянні з ними. Люди скаржилися, що після кожного спалаху ще п’ять хвилин нічого не бачать. Це означало, що вони взагалі нічого не бачили, бо відьма клацала апаратами без упину.