Не дивлячись на те, що в коридорі до них долучив сержант Маруня, Дістергофф покликав ще двох вартових. Кроне не заперечував, він не думав, що дві лишні особи щось міняють. Він припускав, що “Марсіани” будуть розмовляти з ним незалежно від обставин, або не скажуть ані слова. В нього не було сил ні бажання проводити справжній допит, він приїхав сюди, керований якимось ірраціональним передчуттям, але чудово розумів, що обов‘язки не дозволять йому надто часто відвідувати Л-125. Або він чогось довідається, або йому доведеться дати собі спокій.
Вони повернули в наступний коридор, заскреготали ґрати. Вартові, що супроводжували їх, зняли зброю з запобіжників. Сектор Б-5 – інформував великий, виконаний чорною фарбою напис на стіні. Кроне стиснув кулаки – колись тут знаходилися камери смертників, в одній з них тримали Катю…
-- Наш перший гість, -- повідомив Дістергофф, зупиняючись перед заґратованою камерою. Махнувши рукою, він відправив ескорт вглиб коридору, а сам підійшов до виконаних зі стальних прутів дверей, підвівши Кроне, навіть Маруня тримався дещо позаду.
-- Один з тих, що зникають, -- пояснив. – Коли він хоче, то його майже не видно.
-- Як таке може бути?
-- Не знаю, -- буркнув дещо нетерпляче Дістергофф. – Ваші робили над ним досліди, був тут Наркєвич з якимись апаратами. Це нічого не дало.
Чоловік, що сидів у камері, виглядав років на тридцять. Його заможний, далеко не в‘язничний одяг яскраво контрастував з просякнутим запахом фенолу оточенням повним ґрат і замків.
-- Рідні приносять йому одяг і різні дрібниці. Ми не заперечуємо, бо він не агресивний, -- пояснив Дістергофф, перехопивши погляд друга.
-- “Агонія”, Вам щось говорить назва “Агонія”? – звернувся до в‘язня Кроне.
У відповідь байдужа мовчанка. Певний час “двієчник” перелічував різні фамілії й клички, але дав собі спокій, не дочекавшись жодної реакції.
-- Здається, сьогодні не мій день, -- буркнув. – Ходімо далі.
-- Пробач, -- обізвався стривоженим тоном його приятель. – Я не подумав про це, наступна камера…
-- Нічого. Пішли, -- наказав холодно Кроне.
Не дивлячись на зміни – було знесено цегляну стіну, тепер цілий бік приміщення становила конструкція з ґрат, яка дозволяла спостерігати за тим, що відбувається всередині – він відразу впізнав камеру, в якій тримали Катю. Здавалося, що жінка, яка зараз займала її, дрімала, гойдаючись на відхиленому назад кріслі. Не дивлячись на закриті очі, її рухи були спокійними й докладними, так наче вона зовсім не потребувала зору.
-- Ця читає думки, -- уїдливо представив арештантку Дістергофф. – Любить собі поговорити…
-- Ти розмовляв з нею?
-- Авжеж, вона без помилок відтворила партію шахів, яку я зіграв з Наркєвичем за сто метрів і кілька стін звідси…
-- Вам щось говорить назва “Агонія”? Вам знайомі такі слова: Мисливець, Істрєбітєлі, -- почав Кроне.
-- Йоган… -- промуркотіла вона, немов кішка. – Дорогий, коханий Йоган… Пам‘ятаєш зорепад, коли ти заново народився? Там, в Мінську?
Вона раптово відкрила очі, міряючи їх уважним поглядом. Жінка не справляла враження божевільної, проте в тому, як вона придивлялася до них було щось дивне. Вона дивилася на них поблажливо, як дорослий на пару вже великих, проте не надто розумних дітей. Або як хтось, хто знаходиться на вершині харчового ланцюга, на набагато нижчу ланку… Це аж ніяк не пасувало до вигляду не надто вродливої двадцятилітньої дівчини.
-- Це був збій?! – Кроне механічно підійшов ближче. – Чи “Агонія”…
Його обірвав гучний грюк, згасло світло. Чиясь рука з жахливою силою притягнула його до ґрат, він вдарився чолом об сталевий прут.
-- Скоро, -- прошептала вона. – Скоро ми зустрінемося.
За спиною “двієчника” пролунали крики й звуки перезарядки зброї.
-- Не стріляти! – гаркнув Дістергофф. – Увімкніть запасні генератори!
-- Це був збій? – повторив Кроне, чомусь пошепки.
-- Ні, це була комунія, -- відповіла вона.
-- Коли ми зустрінемося? Після війни?
-- Війна? – здавалося, жінка якийсь час розмірковувала, що означає це слово. – Ні, це буде не війна, швидше полювання, -- сказала.
Засяяло світло і Маруня відтягнув Кроне назад. Підбігли вартові.
-- В тебе кров, Янку, -- обізвався стурбовано Дістергофф. – Що трапилося? Раніше вона не проявляла агресії.
-- Я спіткнувся і вдарився об ґрати, -- обрізав шорстко “двієчник”. – Нічого мені не буде.
Жінка знов сиділа, гойдаючись на кріслі.
-- А, ледь не забула, в мене є ще дещо для тебе, Йогане.
-- Так? – Кроне підозріло насупив брови.