А якщо додати до цього страшний безлад у кімнаті, то нам залишиться поєднати вражаючу спритність, нелюдську силу, дику жорстокість, кровожерливі вбивства без будь-якого мотиву та голос, що балакає казна-якою мовою, аж навіть не можна розібрати жодного слова. Що ж у нас тоді виходить? Як гадаєш, чий образ я зобразив?
Від цього питання у мене по спині пробіг холодок.
— Шаленець, який скоїв цей жахливий злочин, — сказав я, — оскаженілий маніяк, який утік із божевільні тут неподалік.
— Що ж, у певному розумінні ти маєш рацію, — відповів Дюпен, — але голосіння божевільного, навіть якщо його охопила неймовірна лють, не відповідає опису того своєрідного голосу, який чули свідки. У божевільного все ж є національність і рідна мова, а його викрики, хай і уривчасті, але таки зрозумілі. Крім того, волосся, що я тримаю зараз у руці, не може бути волоссям божевільного. Я ледь вийняв цей жмуток зі зціплених пальців мадам Л’Еспане. Що ти про це скажеш?
— Дюпене, — вигукнув я, вкрай збентежений, — це не просто незвичайне волосся, воно не може належати людині!
— Я цього не стверджую, — заперечив він, — але перш ніж робити певні висновки, поглянь-но на малюнок, який я спробував зробити. Цей нарис точно відображає те, що в частині свідчень описується як «багряні синці та сліди нігтів» на шиї у мадемуазель Л’Еспане, а за словами мосьє Дюма та мосьє Етьєна, «декілька вельми глибоких подряпин та багряних синців, що дуже нагадували відбитки пальців».
— Ти бачиш, — продовжував мій друг, розкладаючи перед собою на столі аркуш паперу, — що малюнок створює уявлення про міцну й чіпку хватку. Рука (якщо це була рука) ні на мить не розтулилася. Кожен палець — певно, до останнього подиху жертви — стискав шию бідолашної з тією страшенною силою, з якою схопив іще живу жінку. А зараз спробуй одночасно вкласти пальці обох рук у відбитки, які тут зображені.
Я прикладав пальці і так, і сяк, але у мене нічого не виходило.
— Стривай, — зупинив мене Дюпен, — так справа не піде. Аркуш лежить на пласкій поверхні, а шия людини має округлу форму. Ось невеличке поліно, воно майже такого самого радіуса, як і шия. Огорни його малюнком та спробуй іще раз.
Я зробив так, як сказав мій друг, але стало набагато складніше.
— Це відбиток не людської руки, — сказав я врешті.
— А тепер, — мовив Дюпен, — прочитай ось цей уривок із Кюв’є.
Це була детальна анатомічна та загальна характеристика бурого орангутанга, який зустрічається на островах Ост-Індії. Усім відомі такі притаманні цим ссавцям риси, як величезний зріст, надзвичайна сила та спритність, жорстокість і дивовижна здатність до наслідування. І тут я одразу збагнув, у чому крилося звірство цих убивств.
— Опис пальців, — сказав я, коли дочитав до кінця, — повністю збігається з тим, що ти зобразив на малюнку. Я вважаю, що жодна інша тварина, окрім орангутанга, та ще й того виду, про який тут ідеться, не змогла б залишити такі відбитки. До того ж цей іржаво-бурий жмуток також підтверджує схожість. Але я не можу збагнути всі обставини цього жахливого й загадкового злочину. Адже свідки чули два голоси, і один з них, без сумніву, належав французу.
— Саме так! І ти, певно, пам’ятаєш, що вигук «mon Dieu!» усі майже одностайно приписують французу. Цей вигук дуже влучно схарактеризував один із свідків (Монтані, кондитер) — як вираз протесту чи докору. Саме на основі цих двох слів я плекаю надію розплутати нашу загадкову справу. Якийсь француз, вочевидь, був свідком убивства. Можливо, і навіть імовірно, що він не брав участі у кривавій розправі. Орангутанг, певно, утік від нього. Француз, мабуть, вистежив його до сумнозвісної кімнати, але, звичайно, за тих хвилюючих обставин не зміг упіймати. Мавпа й досі на волі. Я не продовжуватиму своїх припущень (а інакше я не можу їх назвати), оскільки тих інтуїтивних здогадів, у яких навіть я не досить упевнений, надто мало для того, щоб переконати інших. А відтак ми назвемо це припущеннями і будемо відповідно їх обговорювати. Якщо ж я не помиляюся і француз, про якого йдеться, не причетний до цього жорстокого злочину, то оголошення, яке я вчора ввечері дорогою додому здав у редакцію «Le Monde» (це газета, що репрезентує інтереси нашого судноплавства і користується попитом серед моряків), приведе його до нас.