Я затримався зі своїм візитом, наскільки це було можливо, й увесь час, поки я підтримував гарячу суперечку на тему, що, як мені було відомо, завжди жваво цікавила й хвилювала Д..., моя увага була прикута до листа. Я добре розглянув його, запам’ятав його зовнішній вигляд і положення в кишені, а крім того, помітив іще одну деталь, яка розвіяла б останні сумніви, якби вони в мене були. Вивчаючи краєчки листа, я виявив, що вони здавалися більш нерівними, ніж можна було очікувати. Вони були мов надламані, як буває завжди, коли міцний папір, який уже згортався та притискався прес-пап’є, складають по колишніх згинах, але в інший бік. Помітивши це, я вже не сумнівався. Мені стало ясно, що лист у торбинці під коминковою полицею було вивернуто навиворіт, як рукавичку, після чого написано нову адресу та поставлено нову печатку. Тоді я попрощався з міністром і пішов додому, залишивши на столі золоту табакерку.
Наступного ранку я зайшов по табакерку, і ми з більшим захопленням відновили бесіду, що вели напередодні. Поки ми розмовляли, під вікнами міністра пролунав гучний, мов би пістолетний, постріл, а слідом за ним почулися жахливі крики й лемент переляканої юрби. Д... кинувся до вікна, відчинив його та визирнув назовні. Я ж зробив крок до торбинки, вийняв лист, пхнув його в кишеню, а на місце поклав досить точну його копію (тобто за зовнішніми ознаками), що я старанно виготовив удома, без зусиль підробивши монограму Д... за допомогою печатки, зліпленої із хлібної м’якушки.
Метушня на вулиці трапилась через витівку якогось чоловіка, що тримав у руці мушкет. Він вистрілив зі свого мушкета в юрбу жінок і дітей. Однак з’ясувалося, що заряд у мушкеті був холостий, і стрілка відпустили, вирішивши, що це або божевільний, або п’яниця. Коли він зник із поля зору, Д... відійшов від вікна, біля якого став і я, заволодівши листом. Незабаром я залишив будинок міністра. Чоловік, що вдавав із себе божевільного, був найнятий мною.
— Але навіщо вам потрібно було, — запитав я, — замінювати лист копією? Чи не простіше було б у перший же ваш візит схопити його на очах у Д... і піти?
— Д..., — відповів Дюпен, — людина смілива і спритна. Крім того, його слуги йому віддані. Якби я зважився на божевільний учинок, про який ти кажеш, я навряд чи залишив би маєток міністра живий. І добрі мешканці Парижа більше нічого про мене б не почули. Однак мене зупинили не тільки ці міркування. Тобі відомі мої політичні симпатії. І тут я діяв як прихильник дами, у якої було викрадено лист. Півтора року Д... тримав її у своїй владі. А тепер він сам у неї на гачку — адже, не підозрюючи, що листа в нього більше немає, він буде й далі множити свої вимоги. І тим самим неминуче прирече свою політичну кар’єру на загибель. До того ж його падіння буде не тільки стрімким, а й досить неприємним. Хоч і вважається, що facilis descensus Averni,* однак коли мова йде про зльоти й падіння, то, як зазначила Каталані* про спів, набагато легше йти нагору, ніж униз. І в цьому разі я не маю ніякого співчуття — принаймні ніякої жалості — до того, кому судилося впасти. Адже він — горезвісне monstrum horrenchim,* людина талановита, але безпринципна. Однак, зізнаюся, мені дуже хотілося б довідатися, в якому напрямку поточаться його думки, коли, одержавши різку відмову від тої, кого префект називає певною поважною особою, він змушений буде розгорнути лист, що я зоставив для нього в торбинці для візитівок.
— Як так? Ти щось у нього вклав?
— Розумієш, я не міг дозволити собі залишити внутрішній бік чистим — це було б образою. Якось дуже давно у Відні Д... вчинив зі мною дуже кепсько, і я тоді сказав йому — без будь-якої люті, — що цього не забуду. А тому, розуміючи, як йому буде цікаво довідатися, хто ж його перехитрив, я розсудив, що варто дати який-небудь ключ до розгадки. Він знає мій почерк, і я просто написав посередині аркуша такі слова:
«…Un dessein si funeste, S’il n’est digne d’Atree, est digne de Thyeste».*
Ти можеш знайти їх в «Атреї» Кребійона.
Примітки
Трилогія Едґара Аллана По про детектива-аматора шевальє С. Оґюста Дюпена, що ця трилогія складається з трьох новел, вважається засадничими творами в світовій літературі в жанрі детектива. Отже Оґюст Дюпен — перший літературний детектив. Слідом за яким і під впливом котрого потім з'явилося багато інших: Шерлок Холмс, Еркюль Пуаро, міс Марпл, отець Браун, комісар Мегре і величезна кількість інших.