Командир вимагав «самого повного» ходу. Десь вдалині з шаленою швидкістю наростав шум і гуркіт, наче велетні-кити били по воді могутніми хвостами, або над головою по мосту скажено мчав поїзд. Щось прогуркотіло над човном. Раптом човен здригнувся, захитався й пішов униз. З центрального поста почувся заспокоюючий голос:
— Зламався перископ… Праворуч стерно. Лежатимем на грунті.
Човен пішов на найбільшу можливу глибину Дівчина глянула на пораненого й побачила, що він опритомнів і лежить з відкритими очима. Вона нахилилась над ним, він пильно подивився на неї і прошепотів:
— Прошу води.
Він сказав це російською мовою. Вражена Люда хотіла відповісти, що й досі розуміла його, але схаменулась і промовчала. Налляла з графина в склянку води й піднесла йому до губ. Тільки поранений випив і прошепотів подяку, як човен здригнувся і крізь його стіни почувся вибух. То був перший, а потім вони ішли один за одним, то ближче, то далі. Човен здригався і підіймався догори то носом, то кормою. Під час одного вибуху погасла електрика, але скоро знов засвітилася. Човен повз по грунту, намагаючись вислизнути з зони обстрілу. Йому це наче вдалося, але після недовгої тиші знову загриміли вибухи. Нарешті після одного з них човен підкинуло вгору, потім кинуло на грунт. Люда впала на підлогу. Електрика погасла й не засвічувалась. У центральному посту почулися тривожні крики. Командир та його помічник запитували по телефону про стан у машинному відділі на кормі і в торпедному — на носі. Люда не чула відповідей, але з самих запитань зрозуміла, що човен зазнав пошкоджень, що затоплено якісь переборки, і зв'язок між центральним постом та іншими приміщеннями, крім двох кают поруч поста, перервано. Так у темряві й тиші пробули кілька годин, поки спостерігачі на гідрофонах не сповістили, що надводний корабель пішов геть. Тоді почалася жвава розмова телефоном і стукотіння в машинному відділі. В каюті знов засвітилась електрика.
З підслуханих розмов Люда довідалась, що коридори між центральним постом та іншими приміщеннями затоплено, що попсовані вертикальні стерна, не одкриваються клапани балонів із стиснутим повітрям, яке звичайно витискає воду з цистерн, і через те човен може лише повзти по грунту. Радіостанція була також пошкоджена, і радист не брався налагодити її раніш як за три-чотири дні, а головне — з великої глибини не міг ні з ким зв'язатися. Покажчик глибини свідчив, що човен лежав на сто тридцять метрів під водою. Запас енергії в акумуляторах залишився мінімальний.
Після наради, що відбулася в каюті командира і змісту якої Люда не знала, човен дав хід і поволі поповз по грунту. Куди вони прямували, Люда не уявляла. Помітила тільки, що рух почався в шість годин тридцять дві хвилини. Командир іноді голосно говорив по телефону, підбадьорюючи і заспокоюючи команду. Поранений лежав мовчки, зрідка просив пити. О другій годині дня попрохав допомогти йому підвестися, насилу сів на ліжку, потім здоровою рукою сперся на стіл і ступив одною ногою. Але другу зрушити з місця не зміг. Анч лише один раз зазирнув до них, але одразу вийшов, нічого не сказавши. Заходив ще помічник командира щось взяти з шухляди в столі, спитав пораненого, як він себе почуває, і сповістив, що човен іде на мілину.
В центральному посту тепер розмовляли мало. Телефон дзвонив рідко: мабуть, команда була заспокоєна і не турбувала свого командира. Як і раніше, відчувалося, що човен повзе по грунту.
Командир і старший офіцер спочатку давали багато наказів, намагаючись різними маневрами спрямувати човен носом угору і таким способом піднятись на поверхню. Але, очевидно, стерно глибини заклинилося в такому положенні, що спрямовувало човен униз, і всі зусилля піратів залишались марними. Іноді човен зупинявся, зустрічаючи нерівності на грунті. На щастя піратів, на дні не було обривистих виступів або надто крутих підйомів, і після невеликого зусилля щоразу перемагав невелику перешкоду і повз далі.
Одного разу гідрофони відмітили, що над човном пройшов пароплав. Про це старший офіцер доповів командирові. Тоді човен спинився і простояв доти, доки спостерігач е повідомив, що звуки пароплава зникли.
О другій годині дня в посту центрального управління знов почулася тривожна розмова. Командир наказував комусь по телефону не втрачати надії, не вдаватись у паніку, пропонував відкрити якісь крани й обіцяв швидкий порятунок. Люда чула лише слова командира і не розуміла, в чім справа, але догадувалась, що в якійсь частині підводного човна людям загрожує небезпека. Поранений ствердив її догадки, — він теж чув розмову в центральному посту. Повернувши до дівчини голову, розповів їй російською мовою, що в торпедному відділі на носі не вистачає повітря. Командир розпорядився спробувати випустити стиснене повітря з балона при торпедному апараті. Це дасть додаткову кількість кисню, але набагато збільшить атмосферний тиск. Проте кількість вуглекислоти в повітрі залишається та сама, бо з розмови командира можна було догадатися, що в торпедному відділі не працював регенератор, призначений для очищення повітря.