— А кліпербот? — спитав Анч.
— Ми прив'яжемо до нього весла, і вони підіймуться слідом за нами.
— На всяк випадок нам треба переодягтися, — сказав Анч. — Я мушу приклеїти бороду.
Вони порпалися ще деякий час, нарешті, перейшли в бокову рубку. Анч ще вийшов відтіля і зайшов у каюті до дівчини та пораненого, заговорив з пораненим, подякував за хорошу роботу, за вдале провокування юнги і закінчив:
— Ви були хорошим помічником, мені шкода розлучатися з вами. Але я залишаю вам компаньйонку, яка доглядатиме вас, і обіцяю доповісти нашому начальникові про вас, як про героя.
Поранений просив, щоб його взяли з собою, він обіцяв на все життя лишитися вірним слугою Анча.
— На жаль, у нас лише дві маски, а крім того, ми не змогли б впоратися з пораненим.
Почувся голос командира — він кликав шпигуна. Анч повернувся до дівчини:
— Прощайте, красуне, більше нам не доведеться бачитись, — сказав він російською мовою. — Ви цікавились своїми друзями. Ними давно вже живляться краби, яких я обіцяв вам подарувати.
— Не утруднюйте себе російською мовою, — його мовою відповіла Люда.
Анч здригнувся від несподіванки. «Так, значить, вона весь час розуміла розмови в її присутності».
— У-у-у! — ненависно протяг він і замахнувся на неї, наче намірявся вбити. Але його рішуче й нетерпляче кликав командир.
Шпигун вискочив з каюти В центральному посту дзвонив телефон, але ніхто не підходив до трубки. З машинного відділу кликали командира, але командир з Анчем уже задраювали водонепроникну загородку між центральним постом і бойовою рубкою. Вони мусили зробити це для того, щоб збільшити в приміщенні рубки тиск повітря.
Поранений лежав деякий час наче заціпенілий, але скоро опам'ятався.
— Не будемо більше дурити одне одного, — сказав він дівчині, — тепер наші інтереси спільні. Я сподіваюся — вони обоє поздихають раніш, ніж випливуть на поверхню. Кожен з них ще тут застрелив би другого, але поки вони потрібні один одному.
З бойової рубки долетів шум. Потім стих. Човен хитнувся: значить, вода прорвалась в бойову рубку і крізь відчинений люк стисле повітря викинуло двох людей з човна. Чулося якесь шипіння, булькотіння за стіною. Десь над ними товщину води прорізують тіла двох людей, які, покинувши своїх підлеглих напризволяще, намагаються врятувати собі життя.
Поранений теж прислухався. Здавалося, його неначе вдарило якоюсь страшною звісткою, і він, непритомніючи, сповз з подушки. Світло лампочки все пригасало, і незабаром Люда бачила лише слабо розжарену червону нитку в темряві. Останні запаси енергії в акумуляторі освітлення кінчалися. Крім тієї червоної нитки, Люда не могла нічого побачити. Вона піднесла до лампочки годинник і ще могла розібрати — п'ять годин тридцять дві хвилини.
В посту центрального управління настирливо дзвонив телефон.
II. АНЧОУС
Стерновий Андрій Камбала тримав однією рукою стерно, в другій грубу цигарку і філософствував з приводу різних змін у природі. В одному випадку його зацікавило, що великі зграї хамси з'явились цього року несподівано рано. Вона ловилася з осені до весни, бо на літо, мабуть, вирушала в Середземне море. «Колумб» був повний дрібнесенької риби з сріблястими головками й бурувато-синіми спинками, що нагадувала оселедців. Шаланди соколинських рибалок з учорашнього дня розкидали сіті на мілинах, і шхуна забрала черговий вилов. Андрій балакав сьогодні на різні теми надзвичайно багато. Сторонній спостерігач міг би сказати, що це базіка. Причини ж тієї балакучості були інші. Андрій намагався одвернути своїх товаришів — шкіпера та моториста — від сумних думок.
— Одного року, — говорив він далі, — хамса з'явилась величезна, з чверть метра завдовжки.
Звичайно Стах обов'язково зауважив би, що Андрій бреше, бо такої великої хамси ще ніхто не бачив, але цього разу промовчав. Андрій на це одразу зважив і навіть замовк. Але потім вів далі: