Марко намагався розгадати, для чого пірати, захопивши шхуну, пішли на південь. В перший момент він думав, що пірати вибрались на спеціальне «полювання», шхуну потоплять, а людей заберуть у полон для допитів, і все ждав, що ось-ось з'явиться підводний човен. Хоча Марка брав сумнів — як це так, щоб командир підводного човна міг залишити свій корабель? Для цього мусило трапитись щось надзвичайне. Хлопцеві спало на думку, чи не зазнав підводний човен якоїсь аварії, і він подумав про Люду. Од цієї думки по спині війнуло холодом. Дівчина могла якимсь способом здійснити їхній задум про знищення човна, але при тому, напевне, загинула. Ну, а коли з човном сталося щось інше, то де ж все-таки вона? Марко діждався, коли Анч наблизився до нього і спитав:
— Скажіть, де Люда Ананьєва?
Шпигун зміряв юнака цинічним поглядом, як завжди, коли йому не треба було критися, глузливо скривився и відповів:
— Вас цікавить доля милої дівчини Люди? Обіцяю: коли ми закінчимо рейс на «Колумбі», а ви весь час старанно виконуватимете свої обов'язки, я відповім на це запитання.
Анч повернувся до юнги спиною, одійшов два кроки, знову повернувся і так стояв з тією ж глузливою посмішкою, міцно стискаючи в руці револьвер. Знаючи Марка, він побоювався його навіть зв'язаного, але тішив себе думкою, як наприкінці цього рейсу наставить йому в лоб дуло револьвера і скаже: «Зараз ви, юначе, підете в гості до милої Люди».
Темрява обгортала море. Сьогодні вона все ж була не така густа, як попередньої ночі, бо вузесенький серп молодого місяця блищав на заході й додавав свого світла до мерехтливих зірок. Пірат-командир майже кожні десять хвилин зазирав до Левка, щоб перевірити, як працює мотор, і чи не кожні п'ять хвилин звіряв, чи правильно Марко держить стерно. Він поправляв стернового час від часу рухом руки і щось сердито белькотів своєю мовою, коли той хоч трохи збивався. Марко бачив перед собою половину Левкової спини, рубку та Анча, що, мабуть, збирався в неї зайти. Незважаючи на сутінки, хлопець ясно бачив, що шпигун протяг руку до дверей. Юнга завмер. Йому хотілося, щоб рудий у цей момент стояв біля нього. Тоді, лише почув би шум у рубці, схопив би рудого і вже не випустив би, незважаючи на револьвер, або скотився б разом з ним з корми у море. Та Анч не відчинив рубки, бо його в цей час гукнув пірат-командир. Рудий щось показував шпигунові в морі. Марко теж глянув і побачив далеко по їхньому курсу червоний і ліворуч, трохи вище, два білих вогні, один над одним. Якийсь пароплав з буксиром перетинав їм шлях зліва. Загарбники перемовились кількома словами, але, зрозуміло, така зустріч їх не турбувала.
Після тієї розмови Анч підійшов до Левка. Моторист звернувся до нього, і Марко добре чув їхню розмову.
— Я хочу подивитись на пораненого, — сказав моторист. — Може, йому треба допомогти, перев'язати або подати води.
— Це можна, — відповів Анч. — Зараз я туди зазирну, а потім пущу вас.
Цього разу Анч взявся рукою за двері й потяг їх до себе, щоб відчинити, але двері не піддавалися. Гадаючи, що вони просто міцно заходять, шпигун смикнув дужче — двері не відчинялися. Тоді взявся за скобу обома руками, але нічого зробити не міг. Здавалося, шпигун сторопів. Марко не бачив виразу його обличчя, але відчував це по рухах, навіть у темряві помітно було, що вони якісь невпевнені. Серце юнги калатало. Значить, Андрій замкнувся в рубці і відсиджується там. «Що ж він думає робити?» Марко знав їхню рубку. Вона зроблена з товстих дубових десятисантиметрових дощок у два шари. Рубка залишилася цілком од старого судна, що невідомо звідки потрапило на берег Лебединого острова. Дуб сох, мок і ставав ще міцнішим. Двері, правда, наполовину тонші, але зсередини в них були забиті міцні залізні скоби. Проте витівка Андрія Камбали все ж здавалася дуже небезпечною, бо пірати, врешті, могли його розстріляти, коли не через стіну, то через двері або крізь ілюмінатор, бо сам він у такому становищі абсолютно нічим не загрожував загарбникам. Анч облишив двері рубки, наблизився до пірата-командира і про щось з ним заговорив. Розмовляли вони тихо, хоч тут ніхто їх не розумів. Очевидно, їх стурбували зачинені двері.