Командир і комісар вибігли на верхню палубу і пройшли повз Марка.
Місяць заходив за обрій. Наближався ранок, коли водолази повідомили, що камера стоїть лише на глибині десяти метрів. Саме тоді обірвався трос, що з'єднував камеру з понтонами. Заклекотіла вода, камеру підкинуло в повітрі аж над поверхнею моря. Вона ще раз, на секунду, поринула і спливла біля «Пеная». Марко кинув телефонну трубку, стрибнув за борт і поплив до шлюпки з «Пеная», що стояла біля камери. Там моряки великими важкими ключами одгвинчували дверцята. Марко підплив тоді, коли дверцята вже зняли, і під світлом ліхтарів він вскочив у камеру. Спереду схилився лікар і тримався за голову, поруч нього сидів божевільний, далі стояв на колінах Варивода і потирав чоло. А між ними лежала непорушна Люда
ЕПІЛОГ
В середині березня почалась весна. В протоці між островом та суходолом не залишилося жодної крихітки криги. Луки вкрилися молодою зеленою травою, розпускалися перші квіти. Дні і ночі над островом пролітали зграї птиць, повертаючись з вирію. В море вийшли рибальські шаланди.
В Соколину бухту все частіш приходили пароплави і вивантажували будівельні матеріали. Поблизу хатини рибного інспектора ставили тимчасову пристань. Починалися роботи по прокладанню вузькоколійної залізниці до Торіанітового горба, а навколо того горба кипіла робота біля глибоких свердловин та в маленьких будівлях, поставлених тут ще з осені і зимою.
Наприкінці одного з тих днів напроти лебедино-острівського маяка, спритно проскочивши між мілинами, кинула якір шхуна «Колумб». З шхуни спустили каючок, і він швидко наблизився до берега. Прип'явши каючок до забитої у пісок палі, на берег зійшов шкіпер Стах Очерет. Першим його зустрів маленький Грицько. Потім з хати вийшов батько хлопчика, а за ним показалися мати та дід Махтей.
Стах привітався. Його запросили до хати.
— Листа вам привіз, — сказав шкіпер. — Левко був на зльоті кращих мотористів рибальських суден нашого моря. Бачив Марка. Хлопець просив передати вам. Ось! — шкіпер витяг з кишені листа.
Батько розірвав конверт і почав уголос читати:
«Мої любі! Парусник «Відвага» виходить в учбове плавання навколо світу. Команду складають курсанти старших курсів. Я достроково склав іспити: всі на «відмінно». Мене переводять на другий курс і забирають у далеке плавання. Ми пройдемо через три океани і кільканадцять морів; одвідаємо Огненну Землю, Австралію, Індію, Південну Африку та інші землі, де колись бував дід Махтей. Покажемо червоний прапор у таких місцях, куди ще ніколи не заходив жоден радянський пароплав. Під час нашого плавання продовжуватимемо навчання. З нами їдуть викладачі. Коли повернемось, то складатимемо іспити вже за останній курс технікуму. Обіцяю писати вам з кожного порту, куди будемо заходити, і раджу Грицькові збирати колекцію марок та конвертів: я вже для нього постараюсь.
Ще хочу сповістити наші новини: Люду і Ясю прийняли до комсомолу. Нас викликали на очну ставку з Анчем та його помічником. Обидва призналися. Люда вже зовсім видужала і тепер наздоганяє пропущене. В цьому році вона закінчує школу. Яся вступила на робітфак при нашому технікумі і мріє бути першою дівчиною — командиром підводного човна.
Жду ваших листів і доручень діда Махтея, яким пальмам, рифам і атолам передавати привіт. Ваш Марко».
Стах Очерет розповів про рибальські новини, про майбутнє будівництво порту в Соколиній бухті, про те, що Першого травня чекають прихід «буревісника» на Лебединий острів. Потім він попрощався і повернувся на каючку до шхуни.
Заходив вечір. Пахло весною і морем. Високо в небі летіла велика зграя птахів з півдня і, здавалося, відтіля доносилися меланхолійні звуки труб. То повертали з Африки на батьківщину лебеді.
По заході сонця одразу сплив повний місяць над островом, освітив очерети, кущі, виселок, Торіанітовий горб, маяк, освічував шлях нічним перелітним птицям, що, перетинаючи море, поспішали до острова перепочити на ньому. Дмитро Завірюха зійшов в апаратну каюту маяка на вахту. У маленькій хатинці лягали спати. Навколо маяка й хатини панувала тиша, і лише ледве помітний прибій порушував її, рівномірним шурхотінням присипляючи мешканців тієї хатинки.
Вночі старий Махтей прокинувся. У вікно зазирав місяць, освітлював кімнату, стелив тіні од столу і стільців по долівці. На маленькому ліжку сидів Грицько. Він не спав і задумливо дивився у вікно, освітлюване місячним сяйвом.
— Грицю, чого ти не спиш? — спитав старий.