Люда подала йому коробку, але сірників у ній не залишилося.
— Сірники, сірники! — закричав Марко, простягаючи руку до Знайди.
Дівчинка побігла в хату, за нею поспішали Марко й Люда. Вони вскочили в сіни під несамовите гавкання і дряпання Розбоя в комірчині. Знайда шукала сірники там, де їх вже знайшов Марко. Більше сірників у хаті не було. Дівчинка ще завидна звернула увагу, що то остання коробка. Марко наполягав, просив, вимагав, щоб вона шукала. Дівчина була не в меншому розпачі, але жодного сірника знайти не могла. Свічка в ліхтарі, що стояв у комірчині, догоріла й погасла.
Марко вибіг на подвір'я і знову дивився на бухту. Вогник «Колумба» вже світив у морі. В бухті залишався лише «Буревісник», сяючи електричними вогнями. Юнга звернув увагу, що есмінець перейшов на інше місце і стояв приблизно за кілометр від берега, напроти інспекторової хати.
— Сюди, за мною! — крикнув він.
Люда і Знайда вискочили в двір. Марко біг униз до берега. Не роздумуючи, обидві помчали за ним.
— Ми попливемо на міноносець! — крикнув на бігу хлопець. — Тільки він зможе догнати…
Дівчата зрозуміли Марка. Вони вихором помчали до води. Першим біг до моря Марко, другою Знайда і слідом за нею Люда. Всі вони були непогані плавці, і почалося незвичайне змагання. Змагання за життя багатьох людей і врятування судна. Вони випереджали одне одного, і важко було вгадати, хто перший подолає відстань до «Буревісника».
Ніхто не бачив того змагання. Лише одинокий весляр на маленькому каюку, що перепливав бухту навскоси і наближався до її південно-східного закутка, помітив віддаля три плавучі крапки. Він спершу подумав, що то дельфіни, а потім вирішив, що моряки з «Буревісника», і не став за ними стежити, бо мав важливіші справи. То Яків Ковальчук, востаннє розпрощавшись із Соколиним, поспішав попрощатися і з цілим Лебединим островом.
Хіба місяць ще бачив те змагання, освітлюючи плавців. Він стояв уже високо в небі, засліплював своїм сяйвом зірки і спокійно озирав море та острів, байдужий до всіх подій, що відбувалися на ньому.
З берега у море дмухнув ледве помітний нічний бриз.
XXI. ЛІГВО В ГУЩАВИНІ
Піщаний вал, нагорнутий хвилями прибою, відділяв море від гущавини, створеної розлогими кущами, очеретяними заростями та осокою вище колін. Рідко хто з рибалок заходив сюди. Спокійно гніздилася і плодилась там різна птиця. За піщаним насипом, що вже поріс густою травою, пташине царство почувало себе захищеним від моря під час найсильніших штормів. Кущі служили схованкою від лисиць, шулік, а також людей, що зрідка з'являлися тут. Нелегко пройти крізь цю гущавину. Гострі колючки рвали одяг, висока осока різала руки, ноги грузли в багні, вузенькі, але глибокі протоки між маленькими озерцями перегороджували шлях.
В цій гущавині Ковальчук шукав Анча. Правда, йому не доводилося заходити глибоко в хащі, бо своє лігво диверсанти обладнали недалеко від морського берега, щоб можна було швидко перенести на воду байдарку, заховану в кущах. Прямуючи туди, Ковальчук ішов понад самісіньким берегом.
Він жалкував, що не міг зайти додому, забрати деяких дрібних речей на спогад про перебування на цьому острові. Шкодував, що не може забрати з собою Знайду та Розбоя. Коли першу він вважав лише за дешеву наймичку, то другого — за вірного слугу. Вони, безумовно, пригодилися б йому в майбутньому. Ковальчук твердо вірив, що зробив неоціненну послугу своїм політичним хазяям, і сподівався на відповідну оплату цих послуг. Три тисячі, одержані від Анча, переконували його, що ці сподівання реальні.
Він глянув на годинник і побачив, що до вибуху лишилося тридцять п'ять хвилин, хотів швидше зустрітися з Анчем, доповісти про свою роботу і разом слухати, коли станеться вибух.
Незабаром він знайшов Анча, що ждав його недалеко під кущем.
— Ну, от і ви, — сказав Анч. — Сподіваюся, все гаразд.
— Все зроблено. Вони вже, мабуть, у морі. Чи почуємо ми вибух?
— Напевне почуємо. Ну, ходімо до нашого сховища, а ви розповідайте, де сховали машинку і хто поїхав на «Колумбі».
— Під палубою біля рубки, де зберігають харчі. Безперечно, ніхто туди зараз не поткнеться. Вечерю готувати вони не будуть.
— А їхній кок чи юнга?
— На жаль, він не з'явився до відходу «Колумба», його шукали, не знайшли і вирушили без нього. Решта команди, професор, голова сільради, оркестр і кілька жінок тепер уже далеко від берега.
— А дочка професорова?
— Її теж не було.