Минуло хвилин з десять, як відплив «Альбатрос», коли Андрій, підхопившись з місця, завмер, вдивляючись у туман і прислухаючись. З бухти, повної туману, долинув крик. Хтось кликав на порятунок. Двічі, раз за разом, почувся той крик і, змовкнувши, більше не повторювався. Андрієві здалося, що кричали звідти, куди поплив каюк. Він, прислухаючись, постояв кілька секунд, потім перехилився через борт і собі гукнув:
— Го-го-го-о-о! Марко!
Дужий голос Андрія розбудив Стаха й Левка. Обидва посхоплювались.
— Що трапилось? — спитав шкіпер.
Порадившись, вирішили, що моторист сяде у Знайдин каюк і попливе через бухту, прямуючи на есмінець.
— Не мали клопоту, — бурчав Стах. — Ото ще хлопчисько, мабуть, там якогось фокуса утнув.
Левко мерщій сплигнув у каючок, що колись належав Ковальчукові, а потім перейшов у спадщину до Ясі, одв'язав його, одіпхнувся веслом від шхуни й поспішив у туман, звіряючись з компасом та час від часу гукаючи, а потім прислухаючись, чи не почує відповіді.
Весла занурювалися у воду і вмить легко злітали в повітря. Моторист умів добре веслувати. Швидко з його очей зникла шхуна, і він опинився на самоті.
— Озивайтесь! — гукнув він. — Пливіть до мене!
Відповіді не було. Левко не знав, скільки проплив, але, мабуть, був десь посередині бухти, коли до нього долетів чийсь голос.
— Держись! Держись! Подавай голос!
Моторист зрозумів, що хтось поспішає комусь на допомогу, і сам повернув на той голос. Минуло кілька хвилин, і він побачив шестивесельну шлюпку. Підпливши ближче, впізнав червонофлотців. То йшла шлюпка з «Буревісника». Червонофлотці підпливли до нього і спитали, що трапилося, чого це він репетував.
Левко попросив пробачення і сказав, що не має звички репетувати, а потім пояснив, чого він тут опинився. Червонофлотці відповіли, що вони теж чули крик і спустили шлюпку, гадаючи, що хтось потопає. «Альбатроса» вони не зустрічали, може, розминулися, а може, на ньому теж чули той крик і поспішили на допомогу. Але дивно, що з «Альбатроса» не відповідали ні на гукання червонофлотців, ні на Левкові. Залишалося припустити, що він підібрав когось з води й рушив до берега.
Вирішили вернутися на «Буревісник», і якщо там не застануть Марка й дівчат, то пройти до берегового причалу, де вже «Альбатрос» напевне мусить бути. Левко перебрався на військову шлюпку, що взяла його каючок на буксир. Старшина скомандував «весла на воду», і вони попливли крізь туман шукати корабель. Їм допомагав компас, а потім звуки сирени, які почали подавати з есмінця. Користуючись цими орієнтирами, шлюпка швидко підійшла до борту корабля. Там її збиралися вже підіймати, бо вахтовий командир, побачивши у шлюпці зайву людину, вирішив, що то врятований рибалка. Але, довідавшись, у чім справа, командир наказав шлюпці пройти до берега.
Взявши по компасу курс на берег, шлюпка вийшла до причалу. Там «Альбатроса» теж не знайшли. Левко стривожився, чи не заблудив Марко в тумані. Та саме на той час туман почав розвіюватись. З берега вже можна було розгледіти шхуну. Левко попросив червонофлотців ще раз перепливти бухту й пошукати «Альбатроса», а сам поспішив до «Колумба». Там ждали його стурбовані шкіпер і стерновий.
Коли Стах Очерет довідався, що Марка з дівчатами не знайдено, він негайно наказав Левкові включити мотор, і «Колумб» рушив повільною ходою навколо бухти, тримаючись близько від берега. Шкіпер гадав, що «Альбатрос», заблудивши в тумані, забився десь під берег, або, в гіршому випадку, коли з ним щось сталося, то троє плавців мусили випливти на берег, хоча б навіть у різних місцях.
Шхуна, торохкаючи мотором, проходила лівим бортом на віддалі півтораста метрів від берега. Андрій стояв біля стерна, шкіпер розглядав берег, а Левко, час од часу поглядаючи на мотор, стежив за бухтою з правого борту.
За висілком вони нікого не помітили на березі. Так само нікого й нічого не бачив Левко в бухті. Пройшли повз колишню хатинку Ковальчука і круто завернули. Туман рідшав, і Стах Очерет сподівався, що ось-ось він зовсім розтане. Шкіпер нетерпляче поглядав навколо, дожидаючи, поки розгодиниться. Та ось настала ця хвилина. Туман став швидко зникати, засяяло сонце, і рибалки одразу побачили острів і море. Залишалась імла тільки на обрії. Шхуна кінчала обходити східне узбережжя бухти. Проминули бакен і повернули на есмінець. Андрій помітив, що з корабля їм подають якісь гасла. Він звернув на це увагу шкіпера.