В густу темряву злітали бойові кораблі. Вони вирушали на учбове тренувальне бомбардування. Орієнтуючись по зорях і компасу, літаки мусили знайти полігон, розглядіти мішень і скинути запас бомб, влучаючи в ціль.
Ось кораблі вже в повітрі, вони зникли в темряві. З аеродрому ще видно їхні вогні, але минають хвилини, і око аеродромного спостерігача вже загубило їхні сліди. Стежачи за приладами, пілоти прокладають курс на полігон. Та ось вони над ним. Льотчик-спостерігач натискує важіль, і стальні гостинці падають додолу, влучаючи в ціль, і освітлюють землю вогненними спалахами.
Скинуто всі бомби. Залишилася остання. І раптом гримнув вибух. Невідомо з яких причин під машиною розірвалась бомба. Повітряний корабель здригнувся від страшного удару. Льотчики з інших машин думкою прощалися з бойовими товаришами.
Тієї ж ночі пошкоджений літак спустився на своєму аеродромі. Осколками бомби в нього було пробито фюзеляж, крила, обидва рулі, але рульові прилади залишились цілими, і це дало можливість пілотові втримати літак у повітрі. Екіпаж був урятований. Дістав поранення лише пілот, його винесли з кабіни всього скривавленого, з перебитими ногами і важкою раною на голові.
Звався льотчик Петро Петрович Бариль. За виняткову витримку його нагородили орденом Червоної Зірки. У своїй бригаді він вважався кращим пілотом. Там довго згадували про один надзвичайний випадок з цим льотчиком.
Одного разу вночі в повітря одночасно підіймалося кілька літаків. Петро Бариль стояв ліворуч від ведучої машини, що була на кілька десятків метрів попереду.
Гуркотять мотори. Льотчики напружено уважні. Командир дав старт, і машини в стройовому порядку, прокотившись по полю, злітають у повітря. І коли машини ще не набрали ні височини, ні швидкості, в найнебезпечніший момент, під час зльоту, здав мотор ведучого літака, його пілот мусив приземлитися, не відходячи від прямої лінії, бо праворуч і ліворуч ішли літаки. Але ведучий не втримав матиму прямо і, йдучи на приземлення, звернув ліворуч. За мить дві машини мали зіткнутися в смертельному ударі. Бариль не міг теж повернути ліворуч, бо тоді уже він налетів би в темряві на свого сусіда. В одну мить він повернув назустріч ведучому і, користуючись тим, що той летів вище від нього, шурхнув під ним, пронісши колеса свого літака на висоті одного метра над землею. Він буквально прослизнув між літаком і землею.
Машина ведучого щасливо зробила посадку, а машина льотчика Бариля пішла виконувати завдання. Було врятовано дві машини і життя їх екіпажів.
Після вибуху в повітрі льотчик довго лежав у лікарні.
Коли він вийшов відтіля і з'явився в свою частину, в товаришів і командирів боляче стиснулися серця. Ліву ногу йому замінив протез.
Петро Петрович одержав звільнення з військової служби і пенсію по інвалідності. Йому ще довелося з'їздити в столицю, де він одержав подяку й орден. Але Бариль не уявляв свого життя без авіації. Він запевняв своїх знайомих, що ще літатиме.
— Віллі Пост, — казав він, — втративши око, двічі навколо світу облетів, ну, а нога в нашій справі, порівнюючи з оком, це дрібниця. Зрештою він добився свого. Пройшовши численні комісії, дістав дозвіл літати на легких, не пасажирських літаках.
Того дня, коли в бухті Лебединого острова водолази обшукували дно, в Лузанах Бариль прийняв літак Рибтресту «Розвідувач риби» і вилетів на ньому вперше на море.
Луганська база Рибтресту придбала літак для розвідки риби та дельфінів у відкритому морі. Досвід риболовецької авіації довів, що з літаків можна легко виявити великі зграї риби та дельфінів. Літаки швидко знаходять їх у морі й негайно викликають рибалок та звіробоїв.
Бариль, діставши доручення, вилетів на рибтрестівському літаку в розвідку. Правда, трапилася несподівана затримка: поламався протез. Але льотчик не розгубився, дістав дерев'янку і вирішив летіти.
Разом з ним летів штурман-спостерігач Петимко.
На перший виліт їх прийшли випроводжати мало не всі співробітники контори Рибтресту і половина рибалок, що перебували на той час у Лузанах. Маленький гідроплан, знявши тріскотняву, пробіг мало не кілометр, поки злетів у повітря. Бариль в думці похвалив механіка, який залишився на березі.