Коли відчинилися двері, з приміщення вийшов той, хто здіймав з голови дівчини мішок, і вона помітила, що за дверима світить електрика. Але двері одразу ж зачинилися, і стало ніби ще темніше, ніж тоді, коли вона була в мішку. Майже одночасно всі троє відчули якесь дрижання: мабуть, судно, на якому вони опинились, рушило. Марко припав до палуби вухом, намагаючись почути стукіт парової машини або звук дизеля, але цього характерного для пароплавів та теплоходів звуку він не вчув.
Хоч лежати було дуже боляче й незручно, але Марко був певний, що це не довго триватиме. Захопили їх, безперечно, не для того, щоб тільки возити з собою. Коли Анч злякався, що вони його впізнали й викажуть, то, мабуть, їх швидко прикінчать. Незрозуміло тільки, чому не зробили цього досі. Чи не так само вони зустріли інспектора, а потім Тимоша Бойчука і, щоб позбутися свідків, потопили їх? Значить, у бухті щось відбувається дуже серйозне. Відкіля це судно, на якому вони зараз знаходяться? Яку нову пекельну справу затіяв тут Анч? Які нові злочини він намислив? Хлопець губився в багатьох догадках: то він припускав, що на острові заховані якісь скарби або важливі документи, то думав, що, може, на острові хочуть створити таємну базу, і, може, тут є небезпечні для них люди, яких вони хочуть знищити. Але скільки не думав, ні на чому спинитись не міг, крім… торіанітових розробок. Все почалося з моменту відкриття торіаніту професором Ананьєвнм. Але не можуть же вони викрасти відціля торіанітовий пісок? Для цього їм потрібний флот чи не цілого світу, щоб за одну ніч вивезти пісок. До того ж пісок потрібно розкопати… Потім Марко думав про те, що, може, шпигуни спробують їх використати ще для якоїсь справи. Може, їх хочуть тримати як заложників і потім на когось обміняти. Може, їх примушуватимуть допомагати злочинцям. Марко твердо вирішив краще вмерти, ніж виконувати те, що йому наказуватимуть загарбники. Він не боявся за себе, — хлопця лякала лише доля його супутниць. Невже ж їм доведеться загинути в закапелках цього невідомого судна чи бути потопленими в морі?!
Почувся дзенькіт ключа, хтось відчиняв двері. До них увійшли, клацнув вимикач, і Люда зажмурилась від ясної лампи. Марко і Яся крізь пов'язки теж відчули світло.
X. ВОРОГ ПІД ШАПКОЮ-НЕВИДИМКОЮ
Йшов другий місяць першої світової імперіалістичної війни. На заході і сході європейського материка не вщухала артилерійська канонада, в атаку йшли полки й дивізії, німецькі полчища захопили Бельгію, розгорталися грандіозні бої у Східній Пруссії, Польщі та Галичині. Війна на морі відчувалася мало. Заховавшись у свої порти-нори, німецькі кораблі майже не рискували звідти показуватись, побоюючись зустрічі з сильнішим англійським флотом. Кораблі англійського флоту блокували береги Німеччини, нікого не пускаючи до них і не випускаючи від них, та охороняли прибережні міста Англії від наскоків ворожих крейсерів.
22 вересня Північним морем поблизу входу в Дуврську протоку йшли кільватерним строєм, додержуючи інтервалів близько у дві милі, один за одним, три англійські крейсери: «Абукір», «Хог», «Крессі». Вони несли дозорну службу в Англійському каналі.
Пильно поглядали з своїх постів вахтові, але все навколо було спокійно. Жодного підозрілого димку на обрії; чутливі антени не перехоплюють жодного обривку ворожого радіошифру. В далині чорніє плавучий маяк Маас та свіжий вітер кучерявить дрібні баранці на морі. Раптом гримнув вибух, і вахтові на «Хогу» побачили, як над крейсером «Абукір» здійнявся стовп чорного диму і величезний фонтан води впав на корабель. Крейсер сів кормою глибоко в воду, одночасно піднявшись угору форштевнем.
На «Хогу» і «Крессі» залунали сигнали тривоги. Обидва крейсери дали повний хід, але спізнилися. За кілька хвилин «Абукір» пішов на дно. Крейсери застопорили машини і спустили шлюпки, щоб рятувати тих людей, яким вдалося залишитись на поверхні моря. Саме в цей момент загримів новий вибух. Цього разу блиснуло полум'я, здійнявся дим і вода над крейсером «Хог», і він також швидко поринув у воду, як і попередній. На поверхні моря залишився самотній крейсер «Крессі» та кілька сот людей на хвилях. Командир крейсера і його команда гарячково шукали ворога, але ворог, здається, був під шапкою-невидимкою, бо його ніде не видно. Гримить новий вибух, і гине останній з трьох англійських крейсерів.