Командир розстелив на столі перед Марком план. Хлопець схилився над ним. Кілька хвилин уважно розглядав папір і переконався, що план складений недавно, але за старим планом та, можливо, новими спостереженнями на око. Ряд важливіших об'єктів у плані відмічено не було. Хлопець попросив олівець і почав робити в плані поправки та різні позначки. Він позначив умовне мінне загородження, куди, за його словами, не заходили навіть військові кораблі. Показав біля них орієнтовні проходи. Накреслив розташування підземних баз з пальним навколо Лузан. Позначаючи червоним олівцем крапки, він проставляв біля кожної якусь літеру.
— Я не знаю, що означають ці літери, але запам'ятав їх. Крім того, знаю, що в західній половині Луганської бухти будується великий підземний ангар, але туди нікого не пускають, і я там ніколи не був. Чув розмову, що під час війни Лузани будуть базою підводних човнів.
Допит тривав довго. Марко відповідав на всі запитання досить докладно й, очевидно, задовільно, бо більше йому не закидали, що він бреше, і не вдавалися до погроз. Нарешті, запитання припинили. Командир і перекладач довго розмовляли між собою. Потім Анч знову вийшов. На цей раз його не було довше, і повернувся він не з матросом, як вперше, а з Людою.
Побачивши Марка, Люда зраділа, але потім похмурніла й зблідла. Її вразив змучений вигляд хлопця, скривавлені голова та обличчя. Кров сочилася й досі. Волосся на голові злиплось, обличчя й одежа були закривавлені.
— Сідайте, — запросив Анч Люду і, коли вона сіла, коротко повторив те, що говорив спочатку й Маркові, додавши: — Не примушуйте нас вживати рішучих заходів, ви бачите це на його прикладі. Майте на увазі, що, зрештою, він відповів на всі запитання. Так, Завірюхо?
Марко нахмурився й похилив голову, намагаючись уникнути погляду Люди. Обидва — командир човна і шпигун — стежили за ним. Дівчина примружила очі. Вона, здавалося, ждала, що відповість юнга. Анч знову настирливо питав його:
— Ну, скажіть, Завірюхо, так я кажу? Ви все розповіли?
— Так, я все розповів, — похмуро відповів хлопець.
— А тепер, — Анч звернувся до Люди, — скажіть, будь ласка, в районі Лебединого острова, крім «Буревісника», є військові кораблі?
Дівчина схилила голову і стиснула її руками. Вона мовчала, наче не чуючи Анча.
— До речі, — продовжував він, — скажіть, хто командує тепер «Буревісником»?
— Тепер новий командир, — глухо сказала дівчина.
Марко від цих слів стрепенувся.
— Як його прізвище? — продовжував, не міняючи тону, Анч.
— Щось таке… Прибивайло чи Перевертайло, я його не бачила і не знаю.
— Та-ак. Ну, а ще які військові кораблі ви знаєте в районі Лебединого острова? — запитував шпигун.
— В протоці знаходяться ще есмінці та торпедні катери. Кажуть, там…
— Людо! — дико скрикнув Марко, підводячись з стільця і замахуючись на дівчину кулаком. — Зрадниця… — Голос його шипів, вираз обличчя був розпачливо ненависний. — Мовчи!
Дівчина враз змовкла.
— Це що значить? — погрозливо спитав Анч. Він нахилився до Марка і віткнув йому в бік гостре шило, що лежало на полиці над софою.
Марко, стогнучи, схилився на стіл.
— Не треба, прошу вас, не треба, — благально крикнула дівчина.
— Отже, розповідайте! — сказав Анч.
Але його перебив командир. Він попросив Анча хвилину почекати.
— Виведіть дівчину, — сказав командир, — ми ще раз допитаємо його самого. Треба провчити як слід. Ми повинні знати, хто з них говорить правду. Крім того, приведіть другу, побачимо, як він поводитиметься в її присутності.
Люда абсолютно нічим не виявила, що розуміла цю розмову, але яку радість вона відчула. Вона зрозуміла Марка.
Цей чудовий хлопець під тортурами відповів на всі питання. Але як? Плутаючи нападників! Гаразд, як не важко їй, але вона зрозуміла його і продовжуватиме цю небезпечну гру.
— Вам на хвилинку доведеться вийти, — сказав їй Анч.
Вона слухняно встала й вийшла разом з ним.
В кімнаті залишилися командир і Марко. Пірат підвівся, нахиливсь і кілька разів ударив юнгу ручкою револьвера, стиха вимовляючи незрозумілі хлопцеві лайки.
В двері, що вели на командний пост, постукали. Увійшов, очевидно, офіцер, можливо, помічник рудого, і щось доповів йому. Той вислухав, відповів наказом, і офіцер вийшов, а за півхвилини човен, здавалось, зупинився і наче почав повільно провалюватись. В каюті стало темнішати. Командир увімкнув електрику. Скоро Марко відчув, як корабель об щось стукнувся, ніби підскочив, знову спіткнувся і зупинився.