— Тут навіть не треба дозволу інженера дивізіону. Досить дозволу командира корабля, йдучи максимальним ходом, ми робимо повне перекриття на головному паропроводі при підвищенні тиску. За півтори хвилини у нас підніметься тиск, дозволений у виняткових випадках. Ми вимикаємо вентиляційну установку, і кількість оборотів гвинта доходить до шестисот двадцяти. От вам і збільшення на три з половиною милі.
— Ого! На цей раз уже на три з половиною! — засміявся комісар.
— Не менше!
— А в машині й кочегарці температура підвищується до сімдесяти, — сказав Семен Іванович. — Люди падають з ніг, врешті лопається дейвудний вал або, ще гірше, розлітаються котли. Дякую за такий проект.
— Духота, справді, буде, але небезпеки, запевняю, нема. У нас механізми з винятково міцного матеріалу. Я все перевірив і підрахував.
— Чув уже не раз, а коли дійде до діла…
— Але ми ж завжди попереду всіх!
— Інакше я вас взагалі ніколи б не слухав… Ваші три милі зроблять нас скоро посміховищем усього флоту.
В цей час у кают-компанію зайшов червонофлотець і подав командирові радіограму… Зміст її був такий:
«Командирові есмінця «Буревісник». В районі Лебединого острова наших підводних човнів нема. Пропоную негайно провести розвідку. Для охорони бухти Лебединого острова залишити патрульну шлюпку. Виконання радируйте. Начальник штабу флотилії».
— Зараз виходимо в море, — сказав Трофімов, підводячись з-за столу. — Розвідка підводного ворога.
Кают-компанія враз спорожніла. Через двадцять хвилин патрульна моторна шлюпка, озброєна кулеметом, під командою молодшого лейтенанта, повільно описуючи коло, одійшла від есмінця.
— Середній хід! — наказав командир есмінця.
Залишаючи спінений слід, есмінець вийшов з бухти. В командирській рубці Семен Іванович розмічав на морській карті квадрати, що їх по черзі мусив обслідувати «Буревісник».
Сонце на заході стояло вже над обрієм. Наближався вечір. Сонячні відблиски мигтіли на дрібній хвилі. В повітрі біліло кілька чайок.
— Дайте розпорядження, щоб не засвічували вогні, — сказав командир есмінця своєму помічникові.
Бариль бачив підозрілу пляму, яку він визнав за підводний човен, кілометрів приблизно за двадцять — двадцять п'ять на південь від острова. Куди вона йшла і чи рухалась взагалі, він не роздивився. Проте командир і старший штурман приблизно визначили район, у якому міг бути човен. Минуло вже години чотири. За цей час човен міг іти під водою економічним ходом, повним ходом, нарешті, спливти на поверхню, йти на дизелях. В першому випадку його швидкість могла дорівнювати максимум семи кілометрам на годину, у другому — двадцяти. Надводним ходом за цей час човен міг пройти понад сто двадцять кілометрів. На карті було накреслено циркулем три відповідних концентричних кола. Зваживши ще ряд інших обставин, приблизно було визначено можливі місця знаходження човна.
— Думаю, він далеко від острова не одійшов, — сказав командир. — Тут, здається, є для нього якийсь магніт.
— Крім того, коли б він дременув відціля повною надводною швидкістю, то нам все одно нічого за ним гнатись, — зауважив штурман.
— Правильно, — сказав командир. — Накажіть, що йдемо тихо і сигналів ніде не подаймо. Слухачам на гідрофонах завмерти.
Коли зовсім смеркло, «Буревісник» з погашеними вогнями йшов перемінним ходом, обслідуючи квадрат за квадратом район можливого перебування підводного човна. Вахтові на палубі вдивлялися в темряву, слідкуючи за вогнями пароплавів та рибальських суден. Вони обійшли два пароплави, і ті навіть не помітили, що близько біля них був військовий корабель.
Основну роботу під час розвідки виконували слухачі на гідрофонах. Ці спеціальні прилади вловлюють на значній віддалі різні шуми і звуки в морі. Ними однаково користуються як кораблі для підслухування підводних човнів, так і підводні човни для підслухування надводних кораблів. За бортами есмінця повисли широкі розтруби — збирачі звуків, а на самому есмінці, припавши до навушників, слухачі «вислухували» море, наче лікар груди хворого.
Ці прилади дуже точні. Одного разу американський есмінець напав на німецький підводний човен і закидав його глибинними бомбами. Після атаки слухачі на гідрофонах чули, як слабо працювали машини човна, що лежав на грунті, але ось машини стихли. Після того слухачі вловили двадцять чотири постріли. То кінчала самогубством команда пошкодженого підводного човна, переконавшися, що врятуватись не можна. Можливо, це вигадка, але серед моряків вона дуже поширена і навіть наводиться у спеціальній літературі.