Як тільки есмінець вийшов з бухти, літак знявся в повітря, наздогнав корабель, зробив над ним коло і пішов на південний схід. Летів невисоко, іноді відхилявся то в один, то в другий бік, і незабаром вахтовий уже втратив його з поля зору. Хвилин сорок есмінець мчав повною швидкістю, а потім перейшов на середню. За десять хвилин після цього вахтовий помітив на обрії чорну крапку, і рівно через годину після виходу «Буревісника» в плавання рибальський літачок знову зробив над ним коло. Корабель спинив машину, а «Розвідувач риби» сів на воду. Бариль підрулив до «Буревісника» і незабаром надзвичайно спритно піднявся по сходах трапа на палубу. Він раніш попереджав, що йому парадного трапа не треба, і тепер в цьому переконав військових моряків. Він піднявся просто на руках.
Пілот доповів капітан-лейтенантові, що під час першого польоту нічого не виявлено, і попросив підлити пального для мотора. Червонофлотці негайно викинули за борт шланг, і Бариль наповнив баки бензином. Льотчики й шофери мають одну спільну рису: їх настрій кращає в міру наповнення пальним баків. За чверть години «Розвідувач риби» знову знявся у повітря. «Буревісник» продовжував свій похід перемінним курсом, а літак цього разу зник за обрієм, взявши напрям на південний захід від корабля.
Протягом дня слухачі не відходили від гідрофонів, вахтові на палубі пильно оглядали морський простір, відмічали в корабельному журналі все, що помічали в морі, розшифровували кожен звук і кожну крапку, але не знайшли жодних натяків на підводний човен. Нових подій на Лебединому острові за цей час не сталося. Трофімов припускав, що коли сюди й підходив чужоземний підводний човен, то, очевидно, він уже покинув ці місця. Єдине, чого не міг збагнути командир есмінця, це — з якими завданнями міг приходити човен? Навряд, щоб усе зводилось до того, аби знищити кількох людей, які не мають відношення ні до оборони, ні до якихось державних таємниць. Можливо, той човен мав якісь важливі завдання диверсійного характеру. Але чи виконав він їх? Навряд! Значить, він мусить ховатися десь поблизу, щоб з'явитися знов. Трофімов уперто продовжував розшуки.
Одночасно з'явився новий клопіт. Після третього польоту «Розвідувач риби» не повернувся до есмінця. Минула ще година. «Буревісник» крутився на одному місці, ждучи літака. Трудно було припустити, що льотчики збилися з шляху. Але, коли це трапилося, то, як було умовлено заздалегідь, Бариль мусив летіти до першого зустрічного пароплава або до найближчої берегової радіостанції і відтіля зв'язатися з «Буревісником». Командир наказав радистові запитати всі близькі радіостанції, чи немає відомостей про літак. Минула ще година, і всі запитані радіостанції відповіли, що відомостей про «Розвідувача риби» вони не мають. Довелося міняти маршрут і поруч з підводною розвідкою провадити розшуки Бариля та Петимка, бо, очевидно, в них сталася вимушена посадка, а може… аварія. Моряки на «Буревіснику» турбувалися.
Минав час — нічого схожого на літак спостережні пости на есмінці не помічали. На кінець дня радист передав командирові почуте ним по радіо повідомлення:
«Пароплав «Магнітогорськ» підібрав у морі шлюпку з грецького пароплава «Антопулос». Капітан «Антопулоса» повідомив, що команда залишила цієї ночі потопаючий пароплав за сто двадцять кілометрів від берега. Гадають, пароплав зазнав аварії внаслідок вибуху, що міг статися при зустрічі з міною. Вахтовий штурман розповідає, що в останні секунди перед вибухом він помітив біля пароплава щось подібне до сліду торпеди, але поблизу не було жодного судна, яке могло б випустити торпеду».
Командир перечитав зміст того повідомлення, умочив перо в чорнило, черкнув кілька слів і віддав радистові, наказавши:
— Негайно командирові дивізіону.
Капітан-лейтенант Трофімов просив вислати наступного ранку загін гідролітаків для детальної розвідки моря. Того вечора «Буревісник» не повернувся до Лебединого острова. Він залишався в морі, йому на допомогу виходили ще два есмінці. Всім пароплавам у морі передано було розпорядження шукати «Розвідувача риби» та бути обережними, бо «можливо, у морі з'явилися плавучі міни».
XIX. У ВІДКРИТОМУ МОРІ
Хвиля, розгойдана підводним човном, накрила потопаючих. Сильний струмінь тяг їх під лопасті гвинта, але другий струмінь одкинув від небезпечного місця і вкинув у вир за кормою. Марко намірювався одразу йти до дна, щоб не мучитися. Коли б він не зазнав знущання од піратів, не втратив так багато сили, то, безперечно, пробував би продержатись на воді кілька годин, сподіваючись випадкового порятунку. Але хлопець знав, що з майже перебитою правою рукою зможе продержатись на воді найбільше п'ятнадцять-двадцять хвилин. Проте здійснити свій намір він не зміг. Йому перешкоджала Яся, міцно тримаючи за поранену руку. Не вистачало сили волі тягти дівчинку за собою в морську безодню. Вони разом виринули з виру, випорснули воду, що потрапила в ніс та в рот, і повільно попливли, підтримуючи одне одного. Човен зник. Ще хвилини зо дві слабо доносилось хлюпання води за його гвинтами. Передранішня темрява огортала море. Високо в небі в проблисках повільно меркнули зорі східної половини небосхилу. За півтори сотні кілометрів від берега морем повільно пливли поранений хлопець і дівчинка. Безлюддя, порожнеча, самотність зустріли їх перед смертю. Марко визволив свою руку з руки Ясі, перевернувся на спину і вирішив лежати, скільки зможе. Дівчинка, пливучи поруч нього, дзвінко крикнула: