Яся замовкла, і знов запанувала тиша. Довго вони лежали непорушно, кожен думаючи своє. Аж ось обоє разом підвели голови. Відкілясь долинув звук, що одразу увілляв у них свіжі сили. Десь близько воркотів мотор. «Що то?» Обоє озирались на всі боки, але нічого не бачили. Мотор воркотів за межею видимості, за їх вузеньким обрієм.
— Літак чи моторний човен? — спитав Марко і відразу сам відповів собі: — Літак.
Догадався про це по металічному бринінню, як може бриніти лише літак у повітрі. Він пролітав десь близько. Невже ж льотчик не помітить їх? Обоє підвели голови так високо над водою, наче їх тільки що вкинули в море і вони не відчували ніякої втоми. Гудіння літака посилювалось, він наближався до них; їм хотілося кричати з усієї сили, але то було даремно. Вони нічим не могли подати знак, не мали жодного способу звернути на себе увагу. За хвилину в далині помітили літак. Він ішов не так уже й високо — вони не могли собі уявити, щоб їх не помітили. Здавалось, ось він закружляє над ними і спуститься або дасть знати, що помітив, і полетить викликати сюди пароплав. Проте літак більше не наближався, навпаки, він почав віддалятися і швидко зник з очей.
Важко собі уявити, що почували плавці. Надія на порятунок, що викликала такий бурхливий приплив енергії, зникла так само швидко, як і з'явилася. Розчарування було таке велике й таке болісне, що вони навіть не сказали жодного слова одне одному і знову, заплющивши очі, одкинули голови на воду. Шум літака завмирав, і, тільки напружуючи слух, Марко ледве ще вловлював його. Та ось по воді до нього докотилося щось подібне до пострілу з кулемета, і одночасно зовсім змовк літак.
Сонце звернуло з полудня. Зверху пекло, у воді корчило ноги, од спраги розпухали язики, од втоми тьмарилась свідомість. Над морем панувала тиша, і навіть жодна птиця не пролетіла над ними. Лише якась білява, кудлата хмарка змилосердилась і на кілька хвилин прикрила їх од палючого сонця.
XX. ПІД ВОГНЕМ ЗЕНІТНИХ КУЛЕМЕТІВ
— Прапор на ньому є?
— Не бачу.
— Це наш чи чужий?
— Не знаю.
— Я не помітив жодної людини на палубі.
— Я теж.
— Знижуюсь і роблю над ним коло, роздивляйся.
— Раджу бути обережним.
Ця розмова через переговорну трубку відбувалася на «Розвідувачі риби», що летів на висоті шестисот метрів над морем.
Бариль і Петимко помітили внизу військове судно й відразу визначили, що то був підводний човен. Він сплив на поверхню і стояв на одному місці, не подаючи ніяких ознак життя. Металева палуба, освітлювана сонцем, лежала перед очима льотчиків непорушно пустельною. Бариль, роблячи над човном коло, знизився майже на двісті метрів. В цей час Петимкові здалося, ніби щось жикнуло повз його обличчя, і зараз же побачив, як на борту літака одночасно з'явилися дві позначки, ніби хтось різнув його невидимим різцем. Незважаючи на гулкий рокіт мотора, почув сильний удар у крило і, глянувши туди, побачив кілька маленьких дірочок. Штурман хоча і був моряком-рибалкою, а не військовим, проте одразу догадався, в чім справа.
— Стріляють! — крикнув він у переговорну трубку.
Бариль зрозумів це одночасно з штурманом, бо йому опекло плече і він по звуку відчув несподівану зміну в роботі мотора. На палубі підводного човна так само не видно було жодної людини, але, мабуть, зенітні кулемети обсипали літак кулями. Стрілянина заглушувалась гуркотом мотора.
Льотчик рвонув свою машину вгору і геть од човна. Через кілька секунд кулі влучали лише в хвіст літака, що могло б привести до великої небезпеки, коли б вони перебили штурвальні троси. На щастя льотчиків, троси зосталися цілі. Зате, очевидно, не все гаразд було з мотором. По прямій він тягнув задовільно, але висоту набирав помалу, а вище шестисот метрів іти відмовлявся.
— Як справи? — гукнув Петимко.
— Невеличке пошкодження, — відповів Бариль, — треба зробити посадку. Підкрутимо пару гайок і полетимо далі.
Пілот знав, що невелике пошкодження треба полагодити якнайшвидше, бо хвилин через десять воно вже загрожуватиме великими неприємностями. Він одразу почав знижуватись, чим стривожив штурмана, який, озираючись назад, помітив, що підводний човен повним ходом рушив за ними. Там догадалися, що літак іде на вимушену посадку, й вирішили наздогнати його та захопити.