Выбрать главу

Проглянувши з комісаром радіограму, командир покликав старшого радиста і наказав доповісти, які нові відомості той має про загибель «Антопулоса».

«Антопулос», грецький пароплав, ішов з Нью-Орлеана, відкіля мав вантаж, адресований у Лузани для геологічного комітету. Пароплав був навантажений порожніми бочками, які він взяв у Марселі і мав приставити після заходу в Лузани, в один з закордонних портів. У Лузанах передбачав стояти лише одну добу. Команда складалася з двадцяти восьми чоловік. Всі врятовані. Із свідчень, даних капітаном та вартовим штурманом, якщо їх свідчення правдиві, роблять висновки, що причиною потоплення «Антопулоса» є торпеда, випущена невідомо ким.

— А як скоро пароплав пішов на дно? — спитав командир.

— Радист не встиг дати «SOS». Коли шлюпка відходила від борту, над водою ще залишався капітанський місток. Шлюпка швидко відійшла в темряву, бо боялись, що її розстріляє те судно, що пускало торпеду.

— То вони бачили те судно?

— Наче ні, але, мабуть, підозрівали його присутність.

— Хто це вам розповів?

— Радист з «Магнітогорська».

— І це все?

— Ще там звірі загинули.

— Які звірі?

— Вони везли для якогось муштрувальника двох африканських левів, двох південноамериканських ягуарів та одного бенгальського тигра. Радист повідомляє, що звірі були під твіндеком і в останню хвилину зняли шалений рев.

— Якщо леви вміють плавати, то ми їх зустрінемо, — посміхнувся комісар.

— Гаразд! Можете йти! — сказав командир радистові. — Якщо будуть якісь новини, ту ж мить дзвоніть мені.

— Слухаю, товаришу командир.

Радист пішов. Капітан-лейтенант і комісар лишилися самі. Поблизу стояв лише вахтовий командир. «Буревісник» продовжував іти перемінними курсами, перетинаючи район, де сподівалися надибати «Розвідувача риби» На карті все те місце штурман окреслив олівцем. Лінії прокладали одну від одної на віддалі лише милі.

— Коли в них не сталася вимушена посадка, то можна сподіватися найгіршого…

— Гадаєте, серйозна аварія? — спитав командир.

— Можливо, їм довелося викинутися на парашутах.

— Тоді б вони постаралися викинути свого човна.

— Могли не встигнути.

— Будемо шукати доти, поки не знайдемо хоча б мертвими.

Біля півночі Трофімов пішов у каюту подрімати.

Тим часом радисти старанно слухали, як переговорювались між собою численні рації. Один чергував на довгих, другий — на коротких. Пропускали без уваги повідомлення про чиєсь здоров'я, про дати виїзду та приїзду, про висилку з першим рейсом комусь квітів, їх цікавили повідомлення про літак, про льотчиків, про аварії. Продовжували регулярно запитувати всі станції, чи нема відомостей про «Розвідувача риби». Радист, що слухав на довгих хвилях, якось особливо насторожився. Саме слухав відповідь однієї станції на своє запитання, коли вухо вловило тривожні звуки, що вривалися з сторони в ту відповідь. Хтось повільно, наче недосвідченою рукою, вистукував «SOS». Хтось кликав на допомогу. Радист уже нічого не слухав, крім тієї рації, що подавала безліч раз три крапки, три тире, три крапки. Хотів узнати її позивні, але невідомий радист їх не подавав. Та ось він назвав свій пароплав. Радист-слухач автоматично нотував на папері олівцем:

«SOS, SOS, SOS, SOS… Пароплав «Антопулос» потопає. Рятуємося. Шукайте пілота Бариля, штурмана Петимка, Ясю Знайду, Марка Завірюху. SOS, SOS, SOS…»

Невідомий радист знов повідомляв те саме, не зазначаючи місцезнаходження потопаючого пароплава.

— Пеленг, пеленг бери! — закричав радист своєму помічникові короткохвильовикові.

Той зрозумів, що його товариш слухає щось надзвичайно важливе, покинув свій приймач і схопив навушники від довгохвильного апарата. Він прислухався, почув «SOS» і кинувся до пеленгатора. Він втратив був гасло «SOS», але, швидко повертаючи коліщатко, знову впіймав його. Тепер пеленгатор було спрямовано на лінію, що вела на рацію. яка давала «SOS». Та лінія йшла під кутом 110 градусів на південний схід від курсу есмінця. Десь на тій лінії, очевидно, не дуже далеко від них, знаходилась рація, яка давала «SOS». Лише встигли взяти радіопеленг, як рація замовкла.