Старший радист негайно протелефонував про це Трофімову
— Молодець! — похвалив його командир — Але це трохи схоже на провокацію. Які радіостанції є на цій лінії?
— На суходолі ближче Багдада нема. Це може бути лише плавуча рація.
— Гаразд! Слухайте далі. Може, ще впіймаєте цього невідомого кореспондента Обов'язково пеленгуйте! — і командир повісив трубку
За дві хвилини Трофімов стояв наверху Він наказав змінити курс на запеленговану радистами рацію, а вахтовим — бути готовими до бойової тривоги. Слухачі на гідрофонах посилили спостереження. Було викликано на бойові місця частину артилеристів, кулеметників і торпедистів.
Командир «Буревісника» вважав, що ця радіограма — провокація. Але кому потрібно було провокувати і з якою метою? Цього він не знав і приготувався до якої завгодно несподіванки. Можливо, у цьому зацікавлений той самий таємничий підводний човен, в існуванні якого Семен Іванович майже цілком впевнився.
Задзеленчав телефон. Радист повідомив, що гасло «SOS» чули кілька радіостанцій, але ніхто не впіймав ні викличних, ні вказівки про місцезнаходження «Антопулоса». Одна з берегових радіостанцій теж запеленгувала рацію, що подавала сигнали тривоги. Радист передав наслідки пеленгування. Маючи два пеленги, уже можна приблизно визначити місце тієї рації. Вахтовий штурман негайно це й зробив. Рація знаходилась приблизно за п’ятнадцять — двадцять миль від есмінця, з можливою помилкою по горизонталі на півторн-дві милі.
— Дайте наказ в радіорубку, зберігати абсолютне мовчання, — розпорядився командир.
Обстановка примушувала не подавати з корабля по радіо жодного звуку, щоб не викрити себе. Інакше з допомогою радіопеленгаторів ворог міг швидко визначити, де перебуває корабель, коли б вловив лише кілька звуків і підмітив два-три пеленги.
Жодний вогник не світив на міноносці, хоч він мчав повним ходом.
Через п'ять хвилин вахтовий доповів, що на шумопеленгаторі вловлено щось схоже на звук пострілу з легкої гармати. Постріл прозвучав по курсу корабля.
— Дайте бойову тривогу! — розпорядився командир.
Палець натискає кнопку — і по всіх приміщеннях есмінця дзеленчить різкий дзвінок. Як на пружинах позлітали з підвісних койок червонофлотці. В одну хвилину спорожніли кубрики й каюти. Кожен стояв на своєму місці, готовий слухати накази командирів. Задраювались люки, злітали чохли з гармат, кулеметів і торпедних апаратів. Торпедисти, артилеристи й кулеметники стояли, готові послати ворогові свої смертоносні гостинці. При світлі зір блищали покладені на палубу рейки для торпед, у трюмах лежали готові для механічної подачі нагору снаряди, в машині стрілки манометрів свідчили, що котли ущерть повні пари. Весь корабель, напружений, як людина, готова до бойового стрибка, розрізав темряву та море, і лише зорі освітлювали йому шлях.
Але на обрії з'явилося ще одне світло. Там спалахнув вогник і не погасав, а, навпаки, розгорявся. Очевидно, вогник перетворювався в пожежу, бо над морем росла заграва.
— Товаришу командир, дозвольте доповісти. На морі по нашому курсу горить судно, — сказав вахтовий, який хоч і бачив, що командир дивиться туди, але вважав за потрібне доповісти самому.
— Дайте розпорядження підготувати помпи, вогнегасники і шлюпки для спуску на допомогу потопаючим, — відповів Трофімов.
Біля командира непорушно застиг комісар. За бортами есмінця шипіла чорна вода, а прямо перед ним виростало плавуче вогнище.
— Гідрофони чують підводний човен, — прозвучав голос вахтового.
XXVI. ПОЖЕЖА
Маленька шлюпка з п'ятьма піратами обійшла навколо напівзатопленого пароплава і причалила до шлюпдека, звідки трап вів на нижній капітанський місток. Троє, в тому числі помічник Анча, піднялися на пароплав, а двоє одвели шлюпку на кільканадцять метрів від нього, щоб краще стежити за діями своїх товаришів.
Радіорубка мала під дахом невеличкий отвір. Крізь той отвір Марко і Яся могли слідкувати за піратами з того моменту, як вони наблизились до пароплава. Бачили, як усі троє піднялися на капітанський місток і спинилися перед штурманською рубкою. Двоє зайшли в неї, а один лишився коло дверей. У віконці рубки з'явилося світло. Пірати, мабуть, шукали цікавих для них паперів. Скоро один з них вийшов, щось сказав і зник за рубкою. Незабаром світло у віконці погасло, і вийшов другий. Він тримав щось. Очевидно, таки знайшов для себе щось потрібне. Після того полізли до бортових ліхтарів, мабуть, як догадувався Марко, щоб погасити їх. Яся тим часом дивилась в ілюмінатор, за борт, чи не видно в морі «Розвідувача риби», але нічого не помітила. Коли вона пошепки про це сказала Маркові, той відповів, що, можливо, льотчиків з човна не помітили, а «Розвідувач риби» маскується і має можливість врятуватися.