У шлюпці, де непорушно лежали Марко і Яся, відчувалася спека. Десь зблизька, мабуть з кают-компанії, сюди підступав огонь. Тут відбувалося змагання між водою та вогнем — хто швидше захопить радіорубку. Така ж доля мала спіткати й шлюпку. Ні Марко, ні Яся вже не наважувались вискочити з неї. Їм здавалося, краще потонути разом з «Антопулосом», ніж знову потрапити до рук Анча та рудої гадюки. Їх мучила спека, їх душив дим. Вони чули під собою сплески. Це означало, що пароплав увійшов уже шлюпдеком під воду і ось-ось піде на дно і створить за собою могутній вир. Марко стискав Ясі руку і пересохлими губами шепотів слова надії.
Підводний човен стежив за агонією пароплава, який минулої ночі одурив піратів, залишившись після вибуху на поверхні і дрейфуючи майже цілу добу. Здавалося, пірати боялись, що пароплав знову одурить їх, десятисантиметрова гармата загрозливо дивилась на нього дулом. Пірати вирішили кинути ще один снаряд і впевнитись, що з пароплавом покінчено. Знову звук пострілу, звук вибуху і блиск вогню над радіорубкою майже зливаються в щось єдине. Розлітаються стіни радіорубки, злітають у повітря частини апаратури, здіймається полум’я над місцем вибуху. Тепер, здається, на пароплаві не лишилося жодного місця, не затопленого водою або не охопленого полум’ям. Лише металеві щогли спокійно стирчать над цим вогнищем. В цей час до піратів, що стояли на палубі свого корабля, долетіло металічне бриніння з повітря, зверху. Наближався літак. Враз спустіла палуба підводного корабля, захлопнулись люки і, ковтаючи воду в цистерни, він зник з поверхні моря. Тільки широкі круги розбігалися по морю та вирувала на кораблі пожежа.
XXVII. БІЙ З ПІДВОДНИМ КОРАБЛЕМ
Есмінець почув ворога. Невідомо, чи ворог також знав про наближення есмінця, але «Буревісник» не зменшував ходу. Він тільки йшов зигзагами, про всяк випадок остерігаючись торпеди. Тепер штурман прокладав курс уже не за радіопеленгом і не на світло пожежі, а за шумопеленгатором, що визначає місцезнаходження корабля під водою. Пірат, мабуть, перетинає шлях есмінцеві навкоси. Можливо, він помітив надводний корабель і намагається зникнути, але капітан-лейтенант Трофімов твердо вирішив його не випускати. Ця зустріч має бути останньою, тут мусить статися смертельний двобій, хоча обидва кораблі нагадують супротивників із зав’язаними очима. Правда, частіше в такому становищі буває есмінець. Командир дає наказ освітити море прожекторами, сподіваючись помітити перископ. Але човен або пішов зовсім під воду, або вміло ховав свій перископ. Та командир «Буревісника» знав, що підводний ворог не міг далеко втекти. На поверхні есмінець неодмінно догнав би його і потопив, а під водою човен навряд чи наважиться іти повним ходом. Отже, «Буревісник» знайде його. Човнові залишалося непорушно лежати на ґрунті, поки есмінець не піде відціля, або піднятись на перископну глибину і спробувати потопити корабель торпедами. Іншого виходу у піратів не було.