— А де ж юнга і дівчинка?
— Якщо вони не загинули, то знову потрапили в полон до піратів.
— Ви кажете, у юнги були документи з підводного човна?
— Так.
— Люду Ананьєву пірати залишили на підводному човні?
— Так було принаймні двадцять чотири години тому.
— Залишайтесь біля корабля. Через дві години розвидниться, і ви здійметеся в повітря. Ми обшукаємо цей район, може, знайдемо якісь залишки «Антопулоса» та сліди піратів. Ляжте поспіть хоч півтори години.
— Слухаю.
Минула година. Світанок гасив зорі, розширював обрій. Ранком повіяв вітер. Він швидко посилювався, і незабаром важкі хвилі покотились по морю. Бариля розбудили, бо командир корабля, побоюючись, щоб хвилі не розбили літак, наказав підняти його на палубу. Петимко оглядав море і, наставивши на вітер палець, промовив:
— Я казав, що може бути до п’яти балів.
— Шість балів тягне, — поправив його старший штурман з «Буревісника». — В ці дні можливі невеликі короткочасні шквали.
Ранком есмінець пройшов по морю. Ніде жодних слідів ні пароплава, ні підводного човна не знайшли. Обидва лежали на глибині сто двадцять метрів, як це показав ехолот у штурманській рубці «Буревісника».
Есмінець повернувся до Лебединого острова. На командирському містку стояв капітан-лейтенант Трофімов і задумливо дивився в далечінь. Коли б хтось зазирнув йому в вічі, то прочитав би в них вираз глибокого смутку і жалю.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
І. СЕСТРА-ЖАЛІБНИЦЯ
Перебуваючи у підводній в’язниці, Люда втратила уявлення про час, бо свого наручного годинника загубила ще в Лебединій бухті, коли потрапила в полон. Тут весь час горіла електрика, і вона не могла визначити, коли був день, коли ніч. Після того як оддала Анчу листа, довго сиділа на самоті з своїми думками.
Пізніше їй принесли дві страви. Це могло означати обід, а може й вечерю, бо після того дуже довго ніхто не зазирав у каюту. І нарешті вона заснула.
Прокинулась від шуму та біганини, що доносились із-за стіни. Незабаром долетів звук кулеметної стрільби. За кілька хвилин після того відчула, що підводний човен зрушив з місця. Одночасно до каюти увійшов Анч і наказав їй іти за ним.
— Ви допоможете перев’язати пораненого, — сказав він, — і посидите біля нього.
Шпигун провів її в невеличку каюту з двома койками і маленьким столиком. З цієї каюти, як і з командирської, був вихід через центральний пост у бойову рубку. Пізніше Люда довідалась, що то була каюта помічника командира та помічника Анча. Останнього вона одразу там побачила, але спочатку не впізнала.
Перед нею на койці лежав непритомний, скривавлений чоловік. Другий моряк нахилився над ним і розрізував ножем одежу, шматками скидаючи її на підлогу. На маленькому столику стояла аптечка-скринька.
Моряк наказав їй держати голову пораненому, а потім почав заливати йому йодом та забинтовувати страшні рвані рани незрозумілого Люді походження.
Під час перев’язки почулись постріли з гармати на палубі. Ці постріли вщухали й відновлювались ще двічі. Дівчина хвилювалася. Їй здавалось, що на піратів напали, а вони відбиваються. Може, зараз вирішувалась її доля. Незабаром Люда відчула, що човен ховається під воду.
Скінчивши перев’язку, моряк показав знаками, що вона мусить сидіти і стежити, поки поранений опритомніє. Потім він вийшов. Дівчина залишилася сама і, нарешті, впізнала пораненого — це був матрос, якого вона кілька разів уже бачила. Він лежав із заплющеними очима, непритомний, хоча іноді стогнав. Люда сиділа на маленькому стільці за столом і оглядала каюту. Крізь двері з центрального поста управління до неї часом долітали слова. З тих уривків розмови вона дізналась про тривожні настрої піратів. Командир і помічник питали один одного, відкіля в цей час тут узявся літак. Потім чути було, як командир лаявся, відповідаючи комусь у телефон. Здавалося, тривога піратів все зростала: човен спинився, віддано було наказ зберігати абсолютну тишу. Потім човен безшумно піднявся, але на поверхню не сплив. Мабуть, пірати спостерігали море в перископ. Через кілька хвилин почулась команда випустити торпеду. Торпедного пострілу вона не відчувала. Тільки задоволені вигуки командира піратського човна незабаром змінилися прокляттям. На ті прокляття відповів інший голос: