— Есмінець спинився, вона його впіймає на спіралі.
Потім той самий голос додав:
— Їх прожектори можуть помітити перископ.
І Люда знов відчула заглиблювання човна. Її охопила невимовна тривога, бо догадувалась, що на поверхні моря якомусь судну загрожує вибух торпеди. Справді, скоро прогуркотів глухий звук вибуху, і радісні вигуки почулися в центральному посту управління. Дівчина до болю стиснула кулаки. Човен знов підіймався. Цього разу він сплив на поверхню. Люда скам’яніло сиділа із стисненими кулаками й заплющеними очима. В уяві постала загибель пароплава і людей на ньому.
Але раптом стрепенулась і розплющила очі. Страшна картина зникла, бо з центрального поста знову летіла лайка командира. За лайкою пролунав наказ одкрити балони із стиснутим повітрям і дати повний хід електромоторам. У звучанні голосу, що віддав накази, почувався переляк. Значить, тепер небезпека загрожувала підводному човнові. Люда відчула приплив радості, забувши, що це також небезпека і для неї.
Командир вимагав «самого повного» ходу. Десь вдалині з шаленою швидкістю наростав шум і гуркіт, наче велетні кити били по воді могутніми хвостами, або над головою по мосту скажено мчав поїзд. Щось прогуркотіло над човном.
Раптом човен здригнувся, захитався й пішов униз. З центрального поста почувся заспокоюючий голос:
— Зламався перископ... Праворуч стерно. Лежатимем на ґрунті.
Човен пішов на найбільшу можливу глибину. Дівчина глянула на пораненого й побачила, що він опритомнів і лежить з відкритими очима. Вона нахилилась над ним, він пильно подивився на неї і прошепотів:
— Прошу води.
Він сказав це російською мовою. Вражена Люда хотіла відповісти, що й досі розуміла його, але схаменулась і промовчала. Налляла з графина в склянку води й піднесла йому до губ. Тільки поранений випив і прошепотів подяку, як човен здригнувся і крізь його стіни почувся вибух. То був перший, а потім вони ішли один за одним, то ближче, то далі. Човен здригався і підіймався догори то носом, то кормою. Під час одного вибуху погасла електрика, але скоро знов засвітилася. Човен повз по ґрунту, намагаючись вислизнути з зони обстрілу. Йому це наче вдалося, але після недовгої тиші знову загриміли вибухи. Нарешті, після одного з них човен підкинуло вгору, потім кинуло на ґрунт. Електрика погасла й не засвічувалась. У центральному посту почулися тривожні крики. Командир та його помічник запитували по телефону про стан у машинному відділі на кормі і в торпедному — на носі. Люда не чула відповідей, але з самих запитань зрозуміла, що човен зазнав пошкоджень, що затоплено якісь переборки і зв’язок між центральним постом та іншими приміщеннями, крім двох кают поруч поста, перервано. Так у темряві й тиші пробули кілька годин, поки спостерігачі на гідрофонах не сповістили, що надводний корабель пішов геть. Тоді почалася жвава розмова телефоном і стукотіння в машинному відділі. В каюті знов засвітилась електрика.
З підслуханих розмов Люда довідалась, що коридори між центральним постом та іншими приміщеннями затоплено, що попсовані вертикальні стерна, не одкриваються клапани балонів із стиснутим повітрям, яке звичайно витискує воду з цистерн, і через те човен може лише повзти по ґрунту. Радіостанція була також пошкоджена, і радист не брався налагодити її раніш як за три-чотири дні, а головне — з великої глибини не міг ні з ким зв’язатися. Покажчик глибини свідчив, що човен лежав на сто тридцять метрів під водою. Запас енергії в акумуляторах залишився мінімальний.
Після наради, що відбулася в каюті командира і змісту якої Люда не знала, човен дав хід і поволі поповз по ґрунту. Куди вони прямували, Люда не уявляла. Помітила тільки, що рух почався в шість годин тридцять дві хвилини. Командир іноді голосно говорив по телефону, підбадьорюючи і заспокоюючи команду. Поранений лежав мовчки, зрідка просив пити. О другій годині дня попрохав допомогти йому підвестися, насилу сів на ліжку, потім здоровою рукою сперся на стіл і ступив одною ногою. Але другу зрушити з місця не зміг. Анч лише один раз зазирнув до них, але одразу вийшов, нічого не сказавши. Заходив ще помічник командира щось взяти з шухляди в столі, спитав пораненого, як він себе почуває, і сповістив, що човен іде на мілину.
В центральному посту тепер розмовляли мало. Телефон дзвонив рідко: мабуть, команда була заспокоєна і не турбувала свого командира. Як і раніше, відчувалося, що човен повзе по ґрунту.
Командир і старший офіцер спочатку давали багато наказів, намагаючись різними маневрами спрямувати човен носом угору і таким способом піднятись на поверхню. Але, очевидно, стерно глибини заклинилося в такому положенні, що спрямувало човен униз, і всі зусилля піратів залишались марними. Іноді човен зупинявся, зустрічаючи нерівності на ґрунті. На щастя піратів, на дні не було обривистих виступів або надто крутих підйомів, і після невеликого зусилля човен щоразу перемагав невелику перешкоду і повз далі.