— Одного року, — говорив він далі, — хамса з’явилась величезна, з чверть метра завдовжки.
Звичайно, Стах обов’язково зауважив би, що Андрій бреше, бо такої великої хамси ще ніхто не бачив, але цього разу промовчав. Андрій на це одразу зважив і навіть замовк. Але потім вів далі:
— Йшов тут один французький пароплав. Став чогось проти нашого острова... Спустили шлюпку, з’їхали на берег...
Знову Андрія вразила мовчанка Стаха, бо, скільки він не розповідав історію з тим пароплавом, завжди шкіпер поправляв його, що то був пароплав не французький, а іспанський і шлюпка до острова не підходила, а рибалки під’їздили до пароплава... Але цього разу, здавалося, ніхто не чув Андрієвої розповіді. Стерновий хитнув правило стерна, затягся димом, покашляв і знову почав:
— Так брали вони хамсу смажити, а називали її чоуси...
— Анчоуси! — сердито поправив Левко, дивлячись поверх свого мотора.
— Анчоуси, — наче зрадів оповідач, що, нарешті, витяг слово хоча в одного слухача.
Стах мовчав.
— Так ті анчоуси, я вам скажу, хоч дешева риба, а така...
— Марко здорово умів їх смажити, — тихо промовив Левко, наче сам до себе, і схилив голову.
Андрій розгублено подивився на моториста, на шкіпера і безпомічно закліпав віями. Очерет залишався в тій самій позі, і не можна було сказати, чув він Левкові слова, чи ні. Моторист узяв ганчірку, схилився над мотором і почав щось обтирати. Раптом залопотів на вітрі парус. Після вранішнього шквалу вони йшли під мотором і під парусом. Шкіпер глянув угору і, нарешті, озвався:
— Вітер міняється, — стерновий, увага!.. Потім перейшов на ніс і став розглядати в бінокль море.
Після шквалу ще котилися спінені хвилі, але вони були вже невисокі. На небі пливло кілька хмарок, і сонце вже припікало добре.
— Ей, хлопці! — гукнув шкіпер. — Човен ліворуч, бачите?
Стерновий і моторист глянули, куди показував, витягши руку, шкіпер. За сім-вісім кабельтових од них на хвилях погойдувалась велика шлюпка. В ній стояли дві постаті, і одна з них розмахувала ніби прапором.
— Одежиною на веслі маха, — пояснив шкіпер товаришам і скомандував стерновому: — Право стерно. Підійти до шлюпки.
Стах підійшов до щогли і спустив парус. На човні, зрозумівши, що шхуна йде до них, перестали махати саморобним прапором.
Що ближче підходила шхуна до човна, то пильніше дивився Стах Очерет у бінокль, викликаючи у стернового й моториста зацікавленість. Вони шкодували, що в розпорядженні їхнього екіпажу був лише один бінокль.
— На «Колумбі»! — долинув голос з човна, і враз Андрій забув про стерно, вдивляючись у постаті на човні, і шхуна пішла зигзагами.
— Стерно! — крикнув Стах Очерет.
Стерновий виправив курс, але так само, як і шкіпер та моторист, не міг одірвати очей від шлюпки.
На лавах у шлюпці стояли хлопець і дівчинка. Андрій, нарешті, пізнав їх. То були Марко Завірюха і Яся Знайда.
— Стопоріть мотор! — залунав вигук із шлюпки.
Це був перший випадок в історії плавання «Колумба», коли вся команда на ньому забула про свої обов’язки. Шкіпер не дав наказу, моторист, що й без наказу знав порядок, як підходити до суден, навіть не стояв біля мотора, а стерновий правив просто на шлюпку, наче хотів її протаранити. Цього разу про обов’язки їм нагадав юнга. Левко кинувся до мотора й виключив запалення. Андрій рвучко шарпнув стерно, і шхуна, що вже йшла по інерції, пропливла повз корму шлюпки. Шкіпер, схопивши ключку, ледве встиг зачепити нею за борт шлюпки і поволік її за шхуною.
Ту ж мить Марко переплигнув на «Колумб» і потрапив в обійми Левка та Андрія. Шкіпер не випускав з руки ключки, підтяг шлюпку бортом до борту шхуни і простяг руку Ясі. І Марко і Яся виглядали дуже стомленими, одежа на них була пошматована. У Марка на голові й на руці позапікалась кров на ранах. Проте обоє дивилися бадьоро й радісно.
— Тепер я повірю, що анчоуси бувають завдовжки з метр, — сказав Стах Андрієві.
— Їсти! — широко посміхаючись, насамперед зажадав Марко.
— Зараз засмажимо анчоуси!.. — сказав йому Андрій.